Добавить в цитаты Настройки чтения

Страница 68 из 122

Розділ двадцять четвертий

ПІД ЧАС ДОВГОЇ ПРОГУЛЯНКИ з дідусем Камран не промовив жодного слова, а в голові у нього вирували думки про всілякі сум’яття і зради. Він поклявся собі, що не робитиме поспішних висновків, доки не почує від короля пояснення, проте з кожною хвилиною ставало дедалі важче ігнорувати лють, що кипіла в його крові. Вони, схоже, прямували не до королівських покоїв, як Камран спершу припустив, тож не міг навіть припустити, куди дідусь його веде.

Він ніколи в житті не міг уявити, що король посеред ночі пошле до його кімнати найманців.

Навіщо

?

Що сталося з їхніми стосунками за короткий час, щоб спровокувати на таку жорстокість? Таке божевілля?

На щастя, король не змусив його довго роздумувати.

Шлях, яким вони йшли, ставав дедалі темнішим і холоднішим, а кругова стежка — знайомою і водночас насторожливою. Камран ходив цією дорогою лише кілька разів у житті, адже йому рідко доводилося бувати в підземеллях палацу.

Його охопила паніка.

Дід усе ще йшов за кілька кроків попереду, тож принц спочатку почув скрип металевої клітки, що відчинялася, а вже потім побачив її первозданну конструкцію. Три смоло­скипи, запалені в очікуванні його прибуття, справляли жахливе враження, але те, що вони освітили грубі, обдер­ті кути цього зловісного простору, зробило цей жах надто реальним. Страх і розгубленість Камрана ще більше на­електризувалися, коли між ними на підлогу капнула якась невідома рідина, а в ніс йому вдарив запах гнилі й сирості.

Він потрапив у жахіття.

Нарешті король Заал повернувся до онука, а принц, який навіть зараз мав би вклонитися своєму правителю, залишився стояти.

Він також не вклав свого меча до піхов.

Король Заал дивився на той меч, оцінюючи зухвалість юнака, з яким він розділив тіні. Камран бачив ледь стримуваний гнів у очах діда, обурення, яке той навіть не намагався приховати.

Без сумніву, подібні почуття віддзеркалювалися на обличчі самого Камрана.

— Як твій король, — холодно промовив старий, — я звинувачую тебе у державній зраді.

—

Зраді

? — вибухнув Камран. — На якій підставі?

— …і засуджую тебе до невизначеного терміну ув’яз­нення в королівських підземеллях, звідки будеш виходити тільки для виконання своїх обов’язків, та навіть тоді перебуватимеш під суворим наглядом, а після повернення…

— Ви прирікатимете мене на таку долю без суду, ваша величносте? Без доказів? Ви збожеволіли?

Король Заал різко вдихнув, піднявши підборіддя від відвертої зневаги. Минула мить, перш ніж він заговорив.

— Як твій король, я постановляю, що твоя провина є такою, що ти втрачаєш право на суд. Але як твій дідусь, — додав він із незвичайним спокоєм, — дозволяю тобі цю єдину зустріч, під час якої ти можеш спробувати виправдатися. Якщо ти не доведеш свою невинуватість, я накажу варті негайно закувати тебе в кайдани. Якщо ж продовжиш чинити опір цьому полегшеному вироку за такий мерзенний злочин, то понесеш повне покарання за державну зраду і чекатимеш страти на світанку, прийнявши почесну смерть від меча в місці, яке ще доведеться визначити. Твою голову відокремлять від тіла, настромлять на палю на сім днів і сім ночей, щоб уся імперія стала свідком цього.

Камран усім тілом відчув удар цієї заяви й здригнувся від болю, який пронизав його наскрізь.

Він відчув порожнечу.

Його дідусь — людина, яка виростила його і навчила його майже всьому, що він знав, яка все життя була для нього прикладом для наслідування, — погрожував йому стратою? Те, що король Заал був здатний на таку жорстокість до своєї рідні, уже було приголомшливим, але найбільш шокувало те, що Камран не міг збагнути, чому вони опинилися в цій ситуації.

Зрада

?

На мить Камран замислився, чи його в цьому звину­ватив міністр оборони, але важко собі уявити, що цей опецькуватий чоловік мав достатній вплив, щоб довести дідуся до такого гніву. Якби міністр справді поскаржився королю, Камран, ймовірно, почув би про це при денному світлі. Його б вилаяли й відпустили з напучуванням поводитися добре.

Але це…

Це було інакше. Король найняв озброєних людей, щоб вони серед ночі схопили його в особистих покоях. Це було чимось серйознішим, аніж дитячі пустощі в залі засідань.

Чи не так?

Між ними запала напружена мовчанка, довга хвилина, протягом якої Камран був змушений змиритися з найгіршим. Камран був принцом, так, але передусім він залишався солдатом, і це вже не перший раз, коли він стикався з подібною жорстокістю.

Тож мовив із вимушеним спокоєм:

— Зізнаюся, ваша величносте, я не знаю, як захиститися від такого безпідставного звинувачення. Навіть ці кілька хвилин мовчання не надихнули мою уяву на те, щоб знайти відповідне пояснення цим обвинуваченням. Я не можу намагатися виправдати те, чого не маю жодної надії зрозуміти.

Король Заал видав гнівний хрипкий сміх, сповнений невіри.

— Отже, ти повністю заперечуєш усі звинувачення, висунуті проти тебе? Навіть намагаєшся відстояти свою позицію?

— Я не маю чого відстоювати, — різко відповів Камран, — бо не знаю, чому стою перед вами й чому ви послали до покоїв людей, щоб схопити мене в такий нелюдський спосіб. Скажіть, будь ласка, яку зраду я вчинив? Коли саме це сталося?

— Ти наполягаєш на своєму невіданні? — гнівно промовив король Заал, міцно стискаючи золоту булаву правою рукою. — Зневажаєш мене навіть зараз, дивлячись в обличчя?

На щелепі Камрана сіпнувся м’яз.

— Я бачу, що ви вже налаштовані проти мене. Доказом є те, що ви відмовляєтеся навіть сказати мені, який злочин я вчинив. Якщо хочете, щоб мене ув’язнили, нехай так і станеться. Якщо вам потрібна моя голова — ви її отримаєте. Не хвилюйтеся, що я буду чинити опір, ваша величносте. Я не піду проти наказу мого короля.

Принц нарешті вклав меча в піхви й уклонився. Він не зводив погляду з брудної, укритої плямами кам’яної підлоги підземелля, здавалося, ціле століття, але, швидше, хвилини. Або секунди.

Коли король Заал нарешті заговорив, його голос був спокійним.

— Дівчина не мертва, — сказав він.

Камран підвів голову. Минула мить, перш ніж він зміг заговорити, легке запаморочення в голові змусило його на мить похитнутися.

— Ви не вбили її?

Король Заал незмигно втупився в принца.

— Ти здивований.