Страница 67 из 122
— Подібно до моєї матері, я чекав на будь-яку звістку про вас, перебуваючи при дворі. Коли дізнався про вашу появу, то одразу ж почав вживати заходів щодо переселення вас у безпечне місце. Я так розумію, ви отримали запрошення на бал, який відбудеться завтра ввечері?
Якусь мить Алізе приголомшено мовчала.
— Бал? — нарешті мовила вона. — Ви… Це ви?..
Незнайомець похитав головою.
— Ідея належала дитині. Я побачив можливість і допоміг. Обставини стануть нам у нагоді.
— Боюся, я втратила дар мови, — тихо промовила вона. — Можу лише подякувати вам, сер. Мені складно придумати, що ще сказати.
І в знак доброї волі вона зняла сноду.
Молодий чоловік здригнувся, відступивши. Він дивився на неї широко розплющеними очима, із чимось схожим на побоювання. Вона бачила, як він намагається роздивитися її, не показуючи, що дивиться взагалі, й усвідомлення цього мало не розсмішило її.
Надто пізно зрозуміла, що поставила його в незручне становище. Без сумніву, він подумав, що вона чекає реакції.
— Я знаю, що мої очі заважають людям дивитися на мене, — лагідно сказала Алізе. — Це через лід, хоча я не зовсім розумію, чому. Гадаю, насправді мої очі карі, але час від часу відчуваю гострий біль у голові, відчуття, ніби раптово пронизує мороз. Я думаю, що саме напад холоду вбиває їхній природний колір. Це єдине пояснення, яке я маю щодо їхнього мерехтливого стану. Сподіваюся, ви зможете не звертати уваги на мою химерність.
Він вивчав її, наче намагався викарбувати її образ у своїй пам’яті, відтак різко відвів погляд убік, утупившись у землю.
— Ви не здаєтеся химерною, ваша величносте.
Носта запломеніла.
Усміхнувшись, Алізе повернула на місце свою сноду.
— Ви казали, що вжили заходів щодо переселення мене в безпечне місце — що це означає? Куди ви хочете мене відвезти?
— Боюся, я не можу сказати. Наразі краще, щоб ви знали якомога менше на випадок, якщо наші плани підуть шкереберть і вас заарештують.
Носта знову засяяла теплом.
— Тоді як я знатиму, де вас знайти?
— Ви не знатимете. Украй важливо, щоб ви прибули на бал завтра ввечері. Вам потрібна допомога у цьому?
— Ні. Гадаю, що ні.
— Чудово. Мій світлячок знайде вас у потрібний момент. Ви можете розраховувати на нього, він укаже вам шлях. Пробачте мені, ваша величносте, — він уклонився. — Час спливає з кожною хвилиною, і я мушу йти. Я вже сказав занадто багато.
Він повернувся, щоб піти.
— Чекайте, — мовила вона лагідно, хапаючи його за руку. — Принаймні скажіть мені своє ім’я?
Він довго дивився на її забинтовану руку на своїй руці, зрештою підняв очі й відповів:
— Я Хазан, ваша величносте. Можете довірити мені своє життя.