Страница 65 из 122
Розділ двадцять другий
НЕВЖЕ ВІН ЗІЙШОВ з розуму? Запитував себе Камран.
Хто б міг стукати в його двері о такій порі? Він би точно знав, якби палац був в облозі, чи не так? Звісно, було б більше збурення, більше метушні. Він не бачив нічого незвичайного зі свого вікна, крізь яке дивився ще кілька хвилин тому.
Проте Камран похапцем одягнувся і вже натягував чоботи, коли стукіт раптом став гучнішим. Він знав, що це пересторога, але все одно затягнув пояс з мечем навколо тулуба, адже ця звичка так міцно вкоренилася, що її не можна було позбутися навіть зараз.
Принц нарешті підійшов до дверей, але ледве встиг їх відчинити, як раптом осліп. Хтось накинув йому на голову мішок, а інший схопив його за руки, боляче скрутивши їх за спиною.
Камран закричав, на мить паралізований шоком і розгубленістю, перш ніж прийшов до тями й відкинув голову назад доволі сильно, щоб зламати ніс велетенської особи, яка його тримала. Чоловік заревів від злості, але не послабив хватку, і навіть гірше: другий нападник швидко затягнув мішок на шиї Камрана, почавши його душити.
Принц хапав ротом повітря, відчуваючи смак шкіри. Хтось запхав йому в рот камінь із зовнішнього боку мішка, закріпивши його смужкою тканини, обв’язаної навколо його голови. Камран спробував закричати, виплюнути камінь, але зміг видати лише приглушені звуки. Натомість він борсався, щосили вириваючись, але обидва чоловіки міцно тримали його, один викручував руки, а інший зв’язав принцу кисті докупи.
Незабаром стало очевидно, що цим людям наказали лише викрасти, а не вбити, позаяк якби їм наказали вбити принца, вони б уже це зробили.
Тут Камран мав перевагу.
Їм потрібно було зберегти йому життя, але для Камрана його життя мало що коштувало, і він був більш ніж готовий віддати його в будь-якій боротьбі за свою свободу.
До того ж він був охочий до бійки.
Цілий день принц стримував свою лють, намагаючись дати відсіч штормові, що вирував у його грудях. Тож це стало полегшенням.
Зараз він виплесне його назовні.
Камран стусонув ногою, з усієї сили вдаривши нападника між ніг. Чоловік закричав і послабив хватку, достатньо, щоб дати Камрану невелику перевагу. Цим принц і скористався, зваливши другого чоловіка вагою свого плеча, а потім і коліна. За лічені секунди йому вдалося звільнити зап’ястя від незакріплених пут, але Камран усе ще рухався наосліп: завдавав ударів навмання, незважаючи на те, куди влучать його кулаки чи скільки ребер він зламає.
Коли він нарешті повалив обох чоловіків, то зміг зірвати мішок. Камран швидко витягнув меча, мружачись від раптового світла і втягуючи повні легені повітря.
Він рушив назустріч двом нападникам з усім можливим спокоєм, оцінюючи їх на ходу. Один великий, інший середній. Обидва скорчилися, важко дихаючи, а з їхніх ротів та носів сильно текла кров.
Більший без попередження кинувся на принца, і Камран граціозно розвернувся, використовуючи вагу чоловіка, щоб перекинути його через плече і звалити на підлогу. Нападник приземлився на спину з гучним
хрускотом
, вибивши не лише повітря з легенів, а й, можливо, хребці з хребта.
Стиснувши пальці на руків’ї меча, Камран рушив на другого зухвальця, який перед тим як зустрітися поглядом з принцом, нервово зиркнув на повалене долілиць тіло свого значно більшого товариша.
— Будь ласка, сір, — мовив чоловік, піднімаючи обидві руки. — Ми не бажаємо вам зла, лише робимо те, що нам звеліли…
Камран схопив чоловіка за шию, притискаючи вістря свого леза до горла, доки не потекла кров. Чоловік заскімлив.
— Хто вас сюди послав? — розлючено запитав Камран. — Що вам від мене треба?
Негідник похитав головою, і Камран увігнав лезо трохи глибше.
Чоловік зажмурив очі.
— Будь ласка, сір, ми…
—
Хто вас послав?
— викрикнув Камран.
— Я.
Камран одразу ж відштовхнув чоловіка, відступивши так різко, наче його підпалили. Нападник упав на підлогу, а принц повільно розвернувся. Від здивування його рухові функції майже не працювали. Крапля крові, скотившись з його меча, упала на чобіт.
Камран зустрівся поглядом зі своїм дідусем.
— Ти негайно підеш зі мною, — мовив король, — нам треба багато чого обговорити.