Добавить в цитаты Настройки чтения

Страница 63 из 122

Алізе зняла з міс Худи всі мірки. П’ять додаткових суконь мали бути скроєні так, як Алізе вважала за потрібне, дотримуючись інструкцій молодої жінки. Це було водночас і перевагою, і тягарем, адже дало Алізе повну свободу творчості, але водночас поклало на її плечі всю відповідальність за пошиття одягу.

Алізе принаймні тішилася з того, що матиме цілий тиждень для пошиття інших суконь. Вона навіть не уявляла, як впорається із завтрашньою роботою, не кажучи вже про те, щоб знайти щось підходяще для себе на бал. Утішала себе думкою, що її вбрання не матиме значення, адже на неї все одно ніхто не дивитиметься, і тим краще.

Лише зараз Алізе почула дивний звук.

Незвичайним було те, що цей звук не був характерним для ночі. Він більше нагадував шурхіт камінця, який штовхнули ногою. Він промайнув і миттєво зник.

Цього виявилося достатньо.

Сон покинув її мозок, коли адреналін пронизав її тіло, загострюючи відчуття. Алізе не наважувалася збитися з кроку, не наважувалася пришвидшитися чи сповільнитися. Вона припустила, що звук могла спровокувати тварина. Або велика комаха. Вона могла б навіть звинуватити вітер, але жодного подуву не відчувалося.

Насправді не було жодних доказів, які б підтверджували раптовий, крижаний страх Алізе, що її переслідують. Нічого, окрім інстинкту, до якого варто було дослухатися. Якщо здаватиметься дурною через свою надмірну реакцію, нехай так і буде.

Алізе не хотіла ризикувати о такій годині.

Якомога невимушено вона підняла вгору сумку і розкрила. Йдучи, вона прив’язала до лівого зап’ястя подушечку для шпильок, витягнувши звідти жменю голок і засунувши їх між пальцями. Наступними вона дістала свої швейні ножиці, стиснувши їх у правому кулаці.

Невдовзі вона почула кроки — м’які, майже нечутні.

Алізе впустила сумку на землю, відчуваючи, як її серце калатає в грудях. Вона стояла, прикипівши до тротуару, груди здіймалися, поки вона змушувала себе заспокоїтися.

Тож заплющила очі й прислухалася.

Було чутно більше однієї пари кроків. Скільки ж тоді? Чотири. П’ять.

Шість

.

Хто міг відправити шістьох чоловіків переслідувати беззахисну служницю? Пульс пришвидшився, коли думки метушилися в її голові. Тільки той, хто знав, хто вона така, хто знав, чого вона може бути варта. Шестеро чоловіків, послані перехопити її серед ночі, знайшли її тут, на півдорозі до Будинку Баз, далеко від безпеки її власної кімнати.

Звідки вони знали, де її шукати? Як довго слідкували за нею? І що ще вони дізналися?

Очі Алізе розплющилися.

Вона відчула, як її тіло напружилося від розуміння, а потім несподівано розслабилося. Шість темних постатей — кожна одягнена в чорне — повільно наближалися до неї з усібіч.

Алізе промовила тиху молитву, оскільки знала, що потребуватиме прощення ще до завершення цієї ночі.

Нападники повністю оточили її, коли вона нарешті порушила тишу одним словом:

—

Заждіть

.

Шість постатей здивовано зупинилися.

— Ви мене не знаєте, — тихо мовила вона. — Я впевнена, що вам байдуже, хто я, і особисто ви не бажаєте мені зла. Лише виконуєте свій обов’язок. Я це розумію.

— Ну і що? — грубо запитав один із них. — Перейдемо до справи, якщо все розумієш. Діло є діло.

— Пропоную вам помилування, — сказала Алізе. — Даю вам слово: якщо підете зараз, я вас помилую. Ідіть з миром, і я не заподію вам шкоди.

Її слова зустріли бурхливим сміхом, реготом, який наповнив ніч.

— Боже, яка нахабна, — вигукнув інший чоловік. — Гадаю, міс, буде шкода вбивати вас сьогодні. Але я обіцяю зробити це швидко.

Розчарування наповнило Алізе, і вона на мить заплющила очі.

— Значить, ви офіційно відхиляєте мою пропозицію?

— Так, ваша величносте, — інший насміхався з неї, імітуючи поклін з претензійним жестом. — Нам не потрібна ваша милість цієї ночі.

— Що ж, гаразд, — тихо сказала вона.

Алізе різко вдихнула, розкрила ножиці в правій руці і зробила випад. Вона запустила леза, прислухаючись до зіткнення, — є. Далі почула крик, коли другий нападник кинувся на неї. Вона підстрибнула, задираючи спідниці, й вдарила його ногою просто в щелепу. Сила удару відкинула його голову так далеко назад, що вона почула, як зламалася його шия. Саме тоді опинилася навпроти свого третього супротивника, в якого кинула вишивальну голку, цілячись в яремну вену.

Вона промахнулася.

Він заревів, висмикуючи голку зі своєї плоті, вийняв кинджал і кинувся на неї з нестримною люттю. Не гаючи часу, Алізе кинулася вперед, влучивши ліктем у селезінку, перш ніж вдарити його ще кілька разів у горло, а акуратно розміщені шпильки та голки в її кулаці проколювали його шкіру раз за разом. Закінчивши з чоловіком, вона застромила в його шию всі голки.

Він упав на землю з глухим ударом.

Четвертий та п’ятий накинулися на неї одночасно, ­кожен з них тримав у руці блискучий меч. Алізе не втек­ла. Натомість кинулася до них і за кілька сантиметрів швидко зникла, схопивши їхні руки, в яких були мечі, й, зламавши їм зап’ястя, повалила їх на спину. Вона матеріалізувалася, відібрала їхні зігнуті мечі й, упавши на одне коліно, одночасно встромила по лезу в груди кож­ному з них.

Шостий чоловік стояв одразу за нею. Він навіть не встиг моргнути, як вона розвернулася і без попередження схопила його за горло.

Підняла чоловіка в повітря однією рукою, повільно вичавлюючи життя з його тіла.

— А тепер, — прошепотіла вона, — можеш спробувати розповісти мені, хто вас послав.

Чоловік задихався, його обличчя почервоніло. З великим зусиллям він похитав головою.

— Ти наблизився до мене останнім, — тихо промовила вона. — Це означає, що ти або найрозумніший, або найслабший. У будь-якому разі слугуватимеш певній меті. Якщо перше, то ти знатимеш, що не варто переходити мені дорогу. Якщо друге, то твоє боягузтво зробить тебе поступливим.

— Я не… — він задихався, насилу вимовляючи слова, — я не розумію вас.

— Повертайся до свого господаря, — мовила вона. — Перекажи йому, щоб дав мені спокій. Скажи, щоб розцінював це як попередження.

Вона кинула чоловіка на землю, де він невдало впав і підвернув щиколотку. Він кричав і хрипів, намагаючись звестися на ноги.

— Згинь з моїх очей, — тихо сказала Алізе. — Поки я не передумала.

— Так, міс, ц-цієї ж миті, міс, — дикун пошкутильгав геть так швидко, як тільки давала змогу його хвора нога.