Добавить в цитаты Настройки чтения

Страница 57 из 122

— Усунення загрози для трону — це захист ваших інтересів. Не має значення, наскільки дівчина вродлива чи добра. Ще раз нагадаю, що ви її не знаєте. Ви ніколи не говорили до неї більше кількох слів — ви не можете знати її історії, її намірів чи того, на що вона може бути здатна. Ви повинні викинути її з голови.

Камран кивнув, вишукуючи очима чайне листя на дні чашки.

— Ти ж розумієш, міністре, що, убивши дівчину, дідусь гарантує, що вона назавжди закарбується в моїй пам’яті?

Хазан видихнув, виказуючи явне розчарування.

— Хіба ви не бачите, яку владу вона вже має над вами? Ця молода жінка — ваш безпосередній ворог. Саме її існування загрожує вашому життю, вашому достатку. І все ж подивіться на себе. Опустилися до такої інфантильної поведінки. Боюся, сір, ви будете розчаровані, дізнавшись, що ваш розум зараз такий само звичайний і передбачуваний, як і безліч інших, які жили до вас. Ви не перший і не останній чоловік на землі, який втратив голову через гарненьке личко. Невже вас це не лякає, сір? Хіба вам не моторошно уявити, що ви могли б зробити для неї або зробити із собою, якби вона раптом стала реальною? Якби вона стала плоттю і кров’ю під вашими руками? Чи вам не видається це жахливою слабкістю?

Камран відчув, як його серце закалатало від самої лише думки про неї в його обіймах. Вона мала все, про що він навіть не здогадувався, але хотів би бачити у своїй майбутній королеві: не тільки красу, але й грацію; не тільки грацію, але й силу; не тільки силу, але й співчуття. Він достатньо чув, як вона говорила, щоб знати, що вона не лише освічена, але й мудра, горда, але не зарозуміла.

Чому б йому не захоплюватися нею?

І все ж Камран не сподівався врятувати її для себе. Хазан міг йому не вірити, але принцові було байдуже: порятунок життя дівчини означав набагато більше, ніж він сам.

Але вбити її…

Убити її зараз, таку невинну, здавалося таким само безглуздим, як пускати стріли в місяць. Таке світло не легко загасити, та й навіщо радіти успіху, від якого на землі стане лише тьмяніше?

Але чи лякала його влада, яку вона здобула над його емоціями за такий короткий час? Чи лякало його те, на що він міг би піти заради такої дівчини, якби вона стала реальністю? Від чого міг би відмовитися?

Він раптом вдихнув.

Ні, це не просто страшно. Це радше відчувалося як жах, як гарячкове одурманення. З усіх молодих жінок, яких можна бажати, прагнути саме її здавалося божевіллям. Він жахався визнавати цю правду навіть подумки, але заперечувати свої почуття далі було неможливо.

Чи це лякало його?

Він тихо промовив:

— Так.

— Тоді це моя робота, — стиха відповів Хазан, — переконатися, що вона зникне. Якнайшвидше.