Страница 55 из 122
— Насправді, — торохтів міністр, — нерідко нам йде на користь підтримувати відчуття суперництва з іншою могутньою державою. Спільний ворог допомагає тримати громадян нашої імперії в єдності, змушуючи людей бути вдячними за безпеку, обіцяну не лише короною, але й армією, якій їхні діти присвятять чотири роки свого життя і дії якої так добре прораховані впродовж останнього століття під керівництвом нашого милосердного короля.
— Наш принц отримав божественне благословення успадкувати плоди імперії, яку невтомно будували протягом багатьох тисячоліть. Імперія, яку він колись успадкує, зараз настільки велична, що є найбільшою з відомих у світі. Вона так успішно перемогла своїх численних ворогів, що мільйони її громадян можуть тепер насолоджуватися заслуженим спокоєм.
Заради всього святого, чоловік не замовкав.
— Звісно, є докази цього, чи не так? — запитував міністр. — Докази не лише вмілого керівництва Ардунії, але й колективної мудрості її лідерів. Ми сподіваємося, що його високість, принц, із часом побачить, що старші люди з досвідом, які також є його найпокірнішими слугами, старанно працювали над тим, щоб приймати продумані, зважені рішення на кожному кроці, оскільки, безумовно, ми бачимо, як…
—
Досить!
— Камран підвівся з такою силою, що мало не перекинув стілець.
Це якесь божевілля.
Він не міг більше сидіти тут у цьому клятому жакеті, не міг більше вислуховувати ці нікчемні виправдання.
Міністр повільно кліпнув, його порожні очі засяяли, наче скляні намистини.
— Прошу пробачення, ваша високосте, але…
— Досить! — сердито повторив Камран. — Досить вашого базікання і вашої невимовної дурості. Я більше не можу слухати жодної нісенітниці, що злітає з ваших вуст.
— Ваша високосте! — вигукнув Хазан, схопившись на ноги. Він кинув на Камрана смертоносний погляд, сповнений суворого застереження, і Камран, котрий зазвичай набагато краще контролював себе, не зміг зібратися з духом, щоб хоч якось на це відреагувати.
— Так, я зрозумів, — мовив Камран, дивлячись міністрові прямо в очі. — Ви добре дали зрозуміти: вважаєте мене молодим і дурним. Але я не настільки молодий і дурний, щоб не помічати вашої погано прихованої пасивної агресії, ваших слабких спроб угамувати мою щиру стурбованість. Не знаю, скільки разів мені доведеться нагадувати вам, джентльмени, — він обвів поглядом кімнату, — що я лише тиждень тому повернувся з півторарічної подорожі імперією. До того ж нещодавно супроводжував нашого адмірала у віроломній мандрівці морем, під час якої половина наших людей ледь не потонула, зіткнувшись з невидимим бар’єром біля туланського кордону. Після прибуття в Ардунію на корпусі нашого корабля виявили сліди магії…
Почулися вдихи. Шепіт.
— … відкриття, яке має турбувати всіх присутніх у цій кімнаті. Ми ворогували з Туланом століттями, і, на жаль, я підозрюю, що для наших чинних посадовців це стало звичним явищем. Здається, ви сліпнете щоразу, як дивитеся на південь, — різко сказав принц. — Без сумніву, наші відносини з Туланом стали для вас такими само звичними, як ваші власні випорожнення…
Пролунало кілька протестів, вигуків обурення, які Камран проігнорував, натомість підвищив голос, щоб його почули крізь галас.
— …такими звичними, що ви вже не бачите очевидної загрози. Дозвольте мені освіжити вашу пам’ять, джентльмени! — Камран ударив кулаком по столу, закликаючи до порядку. — За останні два роки, — сказав він, — ми захопили шістдесят п’ять туланських шпигунів, які навіть під значним примусом не повідомили більше, ніж трохи інформації про свої інтереси в нашій імперії. З великими зусиллями ми лише змогли дійти висновку, що вони шукають тут щось цінне, щось, що сподіваються видобути з нашої землі, й останні звіти вказують на те, що вони наближаються до своєї мети…
Після цього спалахнули нові протести, й Хазан, почервонілий до кінчиків волосся, мав вигляд, ніби зараз задушить принца за його зухвалість.
— Послухайте, джентльмени, — тепер Камранові вже довелося кричати, щоб його почули. — Мені дуже подобається такий формат бесіди, і я закликаю вас частіше спрямовувати свій гнів на мене, щоб я міг відповідати вам тим самим. Зрештою, ми обговорюємо війну, чи не так? Можливо, слід позбутися делікатності, з якою ми підходимо до цих жорстких тем? Зізнаюся, коли ви ходите манівцями, мені видається це огидним, — він ще більше підвищив голос, — огидним, і надокучливим, і мені цікаво, чи не ховаєтеся ви за грою слів лише для того, щоб замаскувати власне невігластво…
—
Ваша високосте!
— вигукнув Хазан.
Камран зустрівся поглядом з міністром, нарешті помітивши ледь стримуваний гнів єдиної людини в кімнаті, яку він хоч трохи поважав. Принц зробив глибокий вдих, його груди із зусиллям піднялися.
— Так, міністре?
Голос Хазана тремтів від люті, коли він говорив.
— Мені щойно спало на думку, сір, що я потребую вашої безпосередньої вказівки у дуже важливій справі. Чи не міг би я переконати вас зустрітися зі мною зовні, щоб ми могли негайно обговорити цю важливу справу?
Відтак боротьба полишила Камранове тіло.
Битися з ордою ідіотів зовсім невесело, якщо в результаті у Хазана станеться апоплексичний удар. Він схилив голову до старого друга.
— Як побажаєте, міністре.
Услід за цим решта посадовців вибухнула обуренням.
Хазан нічого не говорив, доки не загнав принца до його покоїв, де зачинив двері лише після того, як слуги покинули кімнати.
Якби Камран мав інший настрій, він, можливо, розсміявся б над несамовитим поглядом Хазана.
Юнак майже побагровів.
— Що з вами, в біса, коїться? — запитав Хазан з тривожним спокоєм. — Ви наказали цим людям покинути свої гарнізони — деякі з них за десятки миль звідси — задля того, що ви вважали важливим зібранням, а потім майже роздерли їм горлянки? Ви збожеволіли? Ви втратите їхню повагу ще до того, як посядете на трон, який ви…
— Не заперечуєш, якщо я подзвоню, щоб мені принесли чаю? У горлі пересохло, — Камран смикнув за дзвоник, не чекаючи відповіді. Його міністр розлютився від такої зухвалості.
— Ви питимете чай? Зараз? — Хазан закам’янів від гніву. — Я маю намір скрутити вам шию, сір.
— Тобі бракує духу скрутити мені шию, Хазане. Не прикидайся, що це не так.
— Значить, ви мене недооцінюєте.
— Ні, міністре. Я лише знаю, що в глибині душі ти насолоджуєшся своїм становищем і, смію припустити, не уявляєш свого життя без мене.