Страница 49 из 122
Розділ шістнадцятий
ПОЛУДЕНЬ ВИДАВСЯ ЯСКРАВИМ і безхмарним, сонце гордо піднялося в небо. Учорашня вечірня буря вимила місто Сетар дочиста, залишивши по собі свіжість і ясність, яких не поділяв його спадкоємний принц.
Камран зітхнув, дивлячись у бік сонця і проклинаючи його сяйво і красу. За свої вісімнадцять років він пережив чимало гнітючих моментів, але в цю мить його настрій був надзвичайно мінливий.
Проте хлопець не був жорстоким.
Він знав, що не варто демонструвати публіці свою пітьму, тому покинув палац і подався до лісу Сураті, де високі рожеві дерева нагадували сновидіння. Принц любив це місце не лише за красу, але й за усамітненість, адже до нього можна дістатися лише через гірську скелю, з якої треба стрибати, й часто ці стрибки закінчувалися смертю.
Камран ніколи не зважав на цей ризик.
Він прихопив із собою лише невеликий візерунчастий червоний килимок, який розстелив на засніженій лісовій галявині й на якому тепер спочивав. Він незворушно дивився на дивовижний гай, на флуоресцентно-рожеві стовбури та їхнє флуоресцентно-рожеве листя. Свіжий снігопад затьмарив кілометри зеленого моху, що вкривав землю, але нескінченні білі кучугури придавали цій місцині власної холодної краси.
Камран заплющив очі, коли вітерець ковзнув по його обличчю, куйовдячи блискучі чорні кучері. Він почув солодке щебетання кількох співочих птахів, дзижчання рідкісної бабки. Яструб, кружляючи високо вгорі, міг би побачити лише юнака, що спочивав, але проста мураха могла б дізнатися більше, відчути сильне тремтіння, що розходилося по його кінцівках, розбиваючись об лісову галявину.
Ні, Камранів гнів не можливо було стримати.
Тож не дивно, що його ніхто не чіпав, коли він лежав просто неба посеред незвіданої землі. Змія і павук, скарабей чи сніговий барс, комахи великі й малі, ведмеді білі й бурі. Усі вони знали, що слід обходити юного принца стороною, оскільки немає сильнішого засобу відлякування, аніж гнів, а нині ліс здригався від цього застереження.
Сьогодні Камран почав сумніватися у всьому.
Цього ранку, покидаючи дідову кімнату, він відчував лише смуток, але день минав, а його розум продовжував працювати, тож він обростав гнівом, ніби плющем. Переживав смуток зневіри, знову і знову прокручуючи в голові кожен спогад про дідуся, кожну мить, коли вважав його справедливим і доброзичливим. Усе, що король Заал зробив для загального блага, — невже він робив це лише заради власного порятунку?
Навіть зараз в його голові лунав голос діда…
Насправді я був певен, що знайшов її колись, вважав її мертвою протягом багатьох років.
Камран не задумувався над цим твердженням, коли вперше почув його від короля, але тепер, на самоті, перебирав кожне слово їхньої недавньої розмови, вивертав його навиворіт, аналізуючи.
Що мав на увазі дідусь, коли виказав здивування від того, що дівчина жива? Чи означало це, що він раніше вже намагався вбити її?
Протягом багатьох років
, сказав він.
Дівчина не могла бути старшою за Камрана ні на день — у цьому він був упевнений, — тож який висновок йому залишалося зробити? Що його дід намагався вбити дитину?
Принц сів, затуливши обличчя руками.
Він розумів, що це були незвичайні обставини.
Те, що Провидці передбачили ворожі наміри дівчини, означало дуже багато, адже зв’язна, жорстока магія торкалася вуст жерців і жриць ще до того, як їм було дозволено скласти обітниці. Як наслідок, вони ставали нездатними брехати, а їхні пророцтва перетворювалися у поживу для легенд.
Вони ще ніколи не помилялися.
Але як би він не намагався налаштувати своє серце прийняти біль безвиході, принц не міг заплющити очі на вбивство невинної людини. Не міг збагнути вбивства дівчини, не зараз, не за те, що вона просто існує.
Тож після їхньої зустрічі для Камрана стало важливим примирити своє серце і розум. Він відчайдушно хотів стати на бік діда, який протягом вісімнадцяти років завжди ставився до нього з великою любов’ю і прихильністю. Принц може навчитися приймати свого дідуся недосконалим. Усе інше можна було б пробачити, якби він тільки зміг сьогодні довести переконливість аргументів короля, що дівчина справді становить загрозу. Маючи це на увазі, принц втішився своїм планом дій.
Він знайде докази.
Доведе собі, що дівчина готувала змову проти корони, що прагнула кровопролиття, що сподівалася підбурити повстання.
Таке, звісно, здавалося можливим.
Що більше він розмірковував над цим, то більш неймовірним здавалося Камрану, що дівчина не знає, ким є насправді.
Дідусь мав рацію. Інакше звідки така витонченість, елегантність і освіченість, знання кількох мов? Її ж виховували для королівського титулу, чи не так? Чи не було це маскуванням, приховуванням своєї приналежності? Чи не була снода лише приводом сховати її незвичайні очі, які, ймовірно, були доказом її ідентичності?
Чорт забирай, Камран не міг вирішити.
Адже це була не зовсім вистава, чи не так? Вона щодня заробляла собі на життя, миючи підлогу та чистячи туалети в будинку шляхетної леді.
Украй схвильований, Камран низько накинув капюшон на голову, натягнув кольчугу на обличчя і просто з покоїв діда попрямував у центр міста.
Він був сповнений рішучості знайти сенс у тому, що здавалося йому божевіллям, і пакунки здавалися йому найкоротшим шляхом до розуміння.
Камран упізнав печатку напередодні ввечері: вона належала міській аптеці. Лише сьогодні вранці йому спало на думку, що дівчина надто гостро відреагувала на їхню втрату. Йому раптом здалося дивним, що хтось може впасти в істерику на саму думку про зникнення кількох лікарських трав — предметів, які легко знайти та замінити.
Тож цілком можливо, що у них містилося щось більше.
Пакунки могли б допомогти довести її причетність до якоїсь ницої схеми, прив’язати її до якоїсь підступної змови. Розкривши їхню правдивість, можна довести, що вона становить реальну загрозу для імперії. Камран утішав себе думкою, що, можливо, ще не пізно знайти спосіб підтримати рішення короля, скероване проти неї.
Тож він вирушив.
Для нього не становило жодних труднощів знайти аптеку, прикинутися магістратом і розпитати її власника. Удав, ніби ходить від крамниці до крамниці, розпитує про можливі правопорушення, скоєні під час вечірньої гулянки, й вивідав у бідолахи кожну деталь, що стосувалася його нічних клієнтів.
Зокрема, однієї клієнтки.