Добавить в цитаты Настройки чтения

Страница 45 из 122

Камран різко вдихнув.

— Чому ви ніколи не розповідали мені про це? Про те, що в Ардунії є інші королівства?

Заал торкнувся своєї скроні двома пальцями, здавалося, що він швидко втомився.

— Вони вимерли тисячі років тому. Вони не такі, як ми, Камране: не передають владу через дітей. Вони стверджують, що їхніх монархів обирає земля, позначає їх нескінченним холодом, який вони колись були змушені терпіти. Кажуть, що лід обирає серед них лише найсильніших, адже дуже мало тих, хто може пережити суворість морозу всередині тіла. — Настала пауза. — Ти ж мав би бачити, що вона незвичайна дівчина.

— І все ж… Пробачте, але вона, здається, зовсім не знає, ким є. Проживає життя в найнижчому статусі, проводить свої дні, виконуючи непосильну роботу. Не думаєте…

— Що вона може не знати про себе? На що вона спроможна?

— Гадаю, це можливо, так, що вона не знає. Схоже, у неї немає сім’ї — ймовірно, ніхто їй не розповідав…

Король Заал знову засміявся, але цього разу сумно.

— Лід тече по венах дівчини, — сказав він, хитаючи головою. — Лід настільки рідкісний, що його шанують, навіть якщо він ранить тіло. Така сила залишає свої сліди, дитя. Дівчина, без сумніву, носить доказ своєї сутності на своїй власній плоті…

— Ваша величносте…

— Але так, припустімо. Заради твого спокою прикинемося і скажемо, що ти маєш рацію, що дівчина не знає, хто вона така. Що тоді? — Король заклав руки під підборіддя. — Якщо ти вважаєш, що зараз її не шукають інші, то ти недостатньо уважний. Нашій імперії не дають спокою осередки заворушень у громадах джинів. Серед них є багато таких, хто помилково вважає, ніби воскресіння старого світу — це єдиний спосіб рухатися вперед.

Щелепа Камрана стислася. Йому не сподобалася поблажливість у тоні діда.

— Мені все добре відомо, — сказав він рішуче. — Хотів би смиренно нагадати дідусеві, що я був далеко від дому понад рік, керуючи нашими арміями, й на власні очі спостерігав за подібними випадками. Я ставлю під сумнів не загрозу, ваша величносте, а тактику. Завдати превентивного удару невинній молодій жінці… Чи не стане гірше? Що, як наші дії проти неї будуть викриті? Чи не призведе це до ще більшого хаосу?

Король Заал помовчав якусь мить.

— Це справді ризик, — сказав він нарешті. — Але він ретельно прорахований. Якщо дівчина претендуватиме на роль королеви свого народу, цілком можливо, навіть зважаючи на Вогненні Угоди, що ціла раса присягне їй на вірність лише завдяки стародавній відданості. Про Угоди забудуть за той час, який знадобиться, щоб запалити смолоскип. Джини Ардунії створять армію, решта цивільних підніме повстання. Заколот посіє хаос по всій землі. Мир і безпека будуть зруйновані на місяці, навіть роки, у гонитві за нездійсненною мрією.

Камран відчув, як наростає роздратування, тож примусив себе зберігати спокій.

— З усією повагою, ваша величносте, якщо ми можемо допустити, що наші Угоди так легко порушуються, чи не варто замислитися над тим, що робить їх такими хиткими? Якщо джини серед нас так легко піднімуть по­встання, щоб присягнути на вірність іншому, чи не варто нам спочатку подумати про те, щоб подолати незадоволення, яке могло б підштовхнути їх до перевороту? Можливо, якби вони відчували більше причин бути вірними нам, вони б не…

— Твій ідеалізм, — різко перервав його король Заал, — романтичний. Дипломатичний. І нереалістичний. Хіба ти не розумієш мотивів, якими я керувався, укладаючи Угоди? Уся причина, через яку я так відчайдушно прагнув об’єднати раси, полягала в тому, щоб випередити пророцтво, об’єднати два народи, щоб новий монарх не міг так легко посягнути на джинів…

— Прошу вибачення! — гнівно вигукнув Камран. — Я гадав, що ви уклали Угоди, щоб принести мир в нашу імперію, щоб нарешті покласти край безглуздому кровопролиттю…

— І саме це я і зробив! — прогримів король Заал, більш ніж відповідаючи тону свого онука. — Твої очі не можуть цього заперечити. Від самого свого народження ти спостерігав, що всі мої зусилля були спрямовані на служіння нашому народові. Я завжди своїм власним життям намагався запобігти війні. Уникнути трагедії. Захистити нашу спадщину. — Одного дня, Камране, я не сумніваюся, що ти станеш видатним правителем. Але до того часу ти багато чого не бачиш, а ще більше мусиш намагатися передбачити. Скажи мені: чи можеш ти уявити, щоб таке повстання досягло успіху?

— Хіба це має значення? — майже закричав принц.

Король Заал підвів підборіддя, різко вдихнувши.

— Пробачте мені, — Камран опустив очі, намагаючись взяти себе в руки. — Але хіба це має значення, чи досягнуть вони успіху? Чи не більша небезпека, ваша величносте, вимагати покори від підданих, які не прагнуть цього? І чи може монарх задовольнятися хиткою вірністю народу, який лише вичікує слушної миті, щоб виплеснути свій гнів — повстати? Чи не було б мудріше надати такому народу право голосу зараз, щоб охолодити його гнів, в інтересах запобігання спалаху згодом?

— Ти дуже добре вмієш, — холодно мовив дідусь, — брати чіткі та логічні аргументи й підносити їх до такого езотеричного рівня, що вони стають марними. Твої міркування, хоч і захопливо переконливі, не витримають випробувань реальним світом. Йдеться не про права, дитино, а про причини. Йдеться про те, щоб запобіг­ти крово­пролиттю, настільки жахливому, що люди більше ніколи не зможуть заплющити очі. Найбільше мене вражає те, що ти, майбутній спадкоємець цього престолу, можеш навіть подумати про те, щоб допустити народження іншої монархії на своїй власній землі. — Дідусь на мить завагався, вдивляючись в обличчя Камрана. — Я так розумію, ти вже зустрічався з цією дівчиною? Говорив з нею?

Камран напружився, на його щелепі сіпнувся м’яз.

— Так, — мовив король. — Як я і думав.

— Я не знаю її, ваша величносте. Лише про неї, і то трішки. Мої переконання щодо неї не викликані…

— Ти молодий, — сказав дідусь. — Тому маєш повне право бути дурним. У твоєму віці цілком природно помилятися, закохуватися в гарненьких дівчат і платити велику ціну за свою дурість. Але це, Камране, не було б помилкою. Це не було б дурістю. Це була б насмішка. Нічого доброго з такого союзу не вийде. Я дав тобі прямий наказ знайти дружину…

Хвилина безумства спонукала Камрана сказати:

— Ця дівчина має королівську кров, чи не так?