Добавить в цитаты Настройки чтения

Страница 41 из 122

Вона рідко дозволяла собі думати про цю жорстокість. Не отримувала втіхи від проговорення вголос своїх переживань, як це робили інші, їй не подобалося оживляти вервечку трупів, що всюди тяглися за нею слідом. Ні, Алізе була з тих, які не можуть зациклюватися на власному горі, боячись потонути в його бездонних глибинах. Цієї ночі саме фізичний біль і виснаження послабили її захист від цих похмурих роздумів, які, вирвавшись з могил, не так легко поверталися на місце.

Тепер її сльози котилися нестримним потоком.

Алізе знала, що може витримати довгі години важкої праці, знала, що може подолати будь-які фізичні труднощі. Її зламав не тягар роботи чи біль у руках — її зламала самотність. Непривітність її існування, дні, що проводила без розради, яку могло б запропонувати єдине чуйне серце.

Це було горе.

Ціна, яку вона все ще платила душею за втрату життів своїх батьків. Страх, з яким вона змушена жити кожен день, муки, народжені через нездатність сподіватися, що хоча б доброзичливий торговець зможе врятувати її від зашморгу.

Алізе ніколи не відчувала себе такою самотньою.

Вона витерла очі, а потім, уже вкотре за день, обмацала кишені в пошуках хустинки, зникнення котрої не дуже турбувало її, коли вона намагалася знайти її перші кілька разів, але тепер, розмірковуючи, що, можливо, вона не просто десь поділася, а загубилася, утрата почала її хвилювати.

Хустинка належала її матері.

Це була єдина особиста річ, яку Алізе цілісінькою врятувала з попелища її родинного дому. Її спогади про ту моторошну ніч, коли вона втратила матір, були дивними і жахливими. Дивними тому, що вона пам’ятає, як уперше в житті відчула тепло — справжнє тепло. Жахливо, що ревуче полум’я, яке охопило її матір, викликало в Алізе лише бажання заснути. Вона все ще пам’ятала крики матері тієї ночі, мокру хустинку, якою вона закривала обличчя доньки.

Для втечі лишалося так мало часу.

Вони прийшли вночі, коли Алізе і мати лежали в ліжку. Обидві, звісно, намагалися втекти, але зі стелі впала дерев’яна кроква, яка притиснула їх обох до підлоги. Якби її мати не отримала удар по голові, можливо, була б достатньо сильною, щоб звільнити їх з-під балки тієї ночі.

Алізе кричала протягом багатьох годин.

Здавалося, вона голосила цілу вічність. І все ж їхній будинок був так майстерно схований, що ніхто не міг почути цей звук. Алізе притиснулася до тіла матері, поки воно горіло, узяла вишиту хустинку з безвольної маминої руки й стиснула її в кулак.

Алізе пролежала біля своєї мертвої матері, аж поки не розвиднілося. Якби балка, що затиснула її тіло, не розвалилася, Алізе лишилася б там назавжди, померла б від зневоднення поряд з обвугленим тілом матері. Натомість дівчинка вибралася з пекла без жодної подряпини, її шкіра залишалася бездоганно чистою, одяг — пошматованим, а хустинка — неушкодженою.

Це вже вдруге в її житті вона пережила пожежу без жодних ушкоджень, і тоді Алізе, як і раніше, замислилася, чи та крига, що тече по її венах, матиме коли-небудь справжню цінність.

Зненацька вона здригнулася від грюкання в задні двері.

Підвівшись на ноги, Алізе боялася навіть вдихнути. Вона притиснулася до стіни, намагаючись втихомирити серце, що калатало. Розумом вона усвідомлювала, що тут, під захистом цього величного будинку, їй нема чого боятися, але її розхитані нерви вже не витримували. Діставшись Будинку Баз, єдине, про що могла думати, — якнайшвидше до­братися до вогню, саме тому забула зачинити двері кухні.

Вона розмірковувала, чи варто ризикнути зробити це зараз.

За мить Алізе вирішила: кинулася до дверей і зачинила засув якраз тоді, коли ручка почала повертатися, тож коли механічний рух раптово зупинився, вона з полегшенням зітхнула. Припала спиною до дверей, притиснувши обидві руки до грудей.

Їй ледве вдалося перевести дух.

Стукіт, що пролунав знову, виявився настільки несподіваним, що вона аж підстрибнула. Дівчина озирнулася в пошуках слуг, але ніхто не з’явився. Поглянувши на годинник, зрозуміла, що кожен, хто мав хоч краплину здорового глузду, уже спав. Вона залишилася наодинці, щоб справитися зі знедоленими бідолахами, які, безсумнівно, шукали прихистку від дощу. Алізе розривалося серце від думки, що вона змушена відмовити їм у порятунку від відчаю, який надто добре розуміла, але вона також знала, що не має вибору, якщо тільки не хоче опинитися на вулиці поряд з ними.

Стук повторився, і цього разу вона відчула, як двері здригнулися від нього. Сильніше притиснулася спиною до дерева. Запала мить тиші.

Потім пролунало:

— Перепрошую, чи є тут хтось? У мене дуже термінова посилка.

Алізе заціпеніла.

Вона відразу ж упізнала голос, хоча сумнівалася, що хоч колись його забуде. Він збентежив її кількома ніжними словами, позбавив її самовладання простими складами. Уже тоді вона усвідомила незвичайність своєї реакції — не думала, що це нормально, бути такою зворушеною звуком голосу, але його голос був багатим і мелодійним, і коли він говорив, вона, здавалося, відчувала це всередині себе.

Пролунав ще один стукіт.

— Агов?

Вона оговталася і промовила:

— Сер, ви можете залишити будь-яку посилку біля дверей.

Настала тиша.

Коли принц заговорив далі, його голос, здавалося, змінився. Став м’якшим.

— Перепрошую, але я не можу цього зробити. Ці згортки дуже важливі, і я боюся, що вони зіпсуються під дощем.

На мить Алізе замислилася, чи не було це жорстоким підступом. Без сумніву, він прийшов заарештувати її за те, що вона незаконно зникла посеред ночі. Іншого правдоподібного пояснення не було.

Звісно ж, принц Ардунії не пішов би у зливу, щоб особисто доставити речі простої служниці, що мешкає в Будин­ку Баз? Та ще й у таку пізню годину?

Ні, вона не могла в це повірити.

— Будь ласка, — пролунав його голос. — Я лише хочу повернути власниці її речі.

Алізе раптом охопив страх. Можливо, іншій людині така увага лестила б, але вона не могла не насторожитися, позаяк не лише сумнівалася в його намірах, але й силкувалася збагнути, як він знайшов її, адже промовила лише кілька слів у його присутності.

Вона ковтнула, заплющивши очі.

Зрештою, яке це мало значення, якщо був шанс, що їй повернуть її речі? Для Алізе ці ліки були всім, без них її майбутнє здавалося катастрофічним. Якщо принц подолав увесь цей шлях лише для того, щоб познущатися з неї, то не зрозуміло, що він міг би отримати від цього, адже вона цілком здатна захистити себе.