Страница 40 из 122
Розділ тринадцятий
ВІДТОДІ, ЯК АЛІЗЕ втекла від принца, вона порушила щонайменше сім різних законів. Один з них порушувала просто зараз, осмілившись залишатися невидимою, увійшовши до Будинку Баз. Наслідки таких злочинів були суворими: якби її спіймали на матеріалізації, то повісили б вже на світанку.
Проте вона відчувала, що в неї не залишилося іншого вибору.
Алізе поспішила до припічка, скидаючи жакет та розшнуровуючи черевики. Публічне роздягання вважалося актом, який не відповдав її статусу. Їй могли пробачити, що вона зняла сноду пізно вночі, але слугам забороняли знімати будь-який основний предмет одягу в загальних місцях.
Ні плащ, ні шарф. І вже точно не її черевики.
Алізе глибоко вдихнула, нагадуючи собі, що була невидимою для очей глиняних. Вона підозрювала, що в Будинку Баз працювало декілька джинів, але оскільки їй не дозволяли розмовляти з іншими, а жоден з них не наважився скомпрометувати свою роботу, спробувавши встановити з нею зв’язок, вона не могла знати напевно. Лише сподівалася, що будь-хто, хто міг би натрапити на неї зараз, побажав би заплющити на це очі.
Алізе наблизилася до вогню, намагаючись якомога краще просушити промоклий жакет та черевики. Вона мала запасну сукню, але в неї був лише один жакет і одна пара черевиків, і малоймовірно, що ці речі висохнуть за ніч у затхлій комірчині, якою була її спальня. Хоча, можливо, якщо завтра вона залишатиметься в будинку цілий день, то жакет їй не знадобиться, принаймні до зустрічі з міс Худою. Ця думка її трохи втішила.
Коли жакет трохи просох, Алізе просунула руки назад у ще вологу одежину, її тіло напружилося від цього відчуття. Їй хотілося б розстелити його на ніч біля вогнища, але вона не ризикувала залишати річ тут, де її могли б помітити. Тож взяла свої черевики й приставила їх якомога ближче до полум’я.
Алізе несподівано здригнулася, ледь не впустивши взуття у вогонь. Вона заспокоїла тремтячі руки й цокотіння зубів, рівномірно вдихаючи та стискаючи щелепи від холоду. Відчувши, що зможе стерпіти, вона знову взула свої напівпромоклі черевики.
Лише тоді Алізе нарешті опустилася на кам’яну піч, ноги підкосилися під нею.
Вона скинула із себе ілюзію невидимості — повністю одягнену, її не покарають за те, що трохи посидить біля вогню — і зітхнула. Заплющила очі, притулившись головою до краю цегли. Чи могла вона дозволити собі думати про те, що сталося сьогодні вночі? Не була впевнена, що зможе це витримати, і все ж…
Стільки всього пішло не так.
Алізе все ще переживала через свої зрадницькі висловлювання аптекарю і трохи через чоловіка, який намагався напасти на неї, без сумніву, щоб поцупити її речі, але найбільше вона хвилювалася через принца, чия увага до неї збивала з пантелику. Звідки він взявся? Чому хотів їй допомогти? Він доторкнувся до неї, як і передбачав диявол, як вона бачила у своїх кошмарах минулої ночі…
Але чому?
Що змусило його так торкатися її. Гірше того: хіба він не був убивцею дітей? Чому ж тоді з таким співчуттям ставився до служниці?
Алізе схилила голову на руки.
Її перебинтовані руки, які пульсували. Усі ліки практично вимилися з її ран, і біль повернувся з повною силою. Якби вона дозволила собі хоча б на мить замислитися про жахливу втрату своїх пакетів, то, здавалося, знепритомніла б від розпачу.
Шість мідяків.
Вона витратила на ліки майже всі свої гроші, а це означало, що без подальшої роботи не зможе дозволити собі придбати нові. І все ж, Алізе не знала, як швидко загояться її руки без ліків, а міс Худа, без сумніву, зажадає п’ять суконь в найкоротші терміни, оскільки королівські урочистості відбудуться незабаром.
Ситуація здавалася трагічною: без роботи Алізе не зможе дозволити собі ліки, а без ліків не зможе працювати. Сама думка про це розривала їй серце на шматки. Вона більше не могла побороти свій розпач. Відчула знайоме поколювання сліз, ковтнула, незважаючи на печіння в горлі.
Жорстокість її життя раптом здалася їй нестерпною.
Вона знала, що її думки інфантильні, ще тоді, коли вони з’явилися, але їй не вистачило сил зупинити роздуми, як вона чинила багато попередніх ночей, про те, чому в інших є батьки, сім’я, безпечний дім, а в неї нема. Чому народилася з цим прокляттям в очах? Чому з неї знущалися і ненавиділи лише за те, яким було створене її тіло? Чому її народ жахливо засудили нарівні з дияволом?
Століттями до того, як між джинами та глиняними почалося кровопролиття, джини будували свої королівства на найнепридатніших для життя землях, у найжорстокішому кліматі, аби тільки бути якомога далі від цивілізації глиняних. Вони хотіли тихого, мирного існування, перебуваючи практично в невидимому стані. Але глиняні здавна вважали своїм божественним правом — ні, обов’язком — винищувати істот, яких вбачали нащадками диявола, тисячоліттями нещадно полювали на джинів, сповнені рішучості стерти їх з лиця землі.
Її народ заплатив високу ціну за цю оману.
У моменти слабкості Алізе прагнула розлютитися, дати своєму гніву розбити клітку її самоконтролю. Вона була сильнішою за будь-яку економку, котра била її, мала більшу силу, більшу міць, швидкість і стійкість, ніж будь-яке глиняне тіло, що пригноблювало її.
І все ж.
Вона знала, що насильство нічим не зарадить. Гнів без мети — це лише гаряче повітря, яке з’являється і зникає. Вона бачила, як це траплялося з її власним народом знову і знову. Джини намагалися зневажати правила, використовувати свої природні здібності, попри обмеження законів глиняних, і всі вони страждали. Щодня десятки тіл джинів вішали на площі, наче прапори, ще більше спалювали на вогнищах, іншим — відрубували голови, потрошили.
Їхні розрізнені зусилля не приносили жодної користі.
Тільки об’єднавшись, джини могли б досягти реальних змін, але на такий вчинок важко було сподіватися в епоху, коли вони покинули свої прабатьківські домівки, розбрелися по всьому світу в пошуках роботи, притулку та анонімності. Їхня чисельність завжди була невеликою, а фізичні переваги забезпечували значний захист, але за останні століття їхній народ втратив сотні тисяч осіб. Те, що від них лишилося, навряд чи можна було зібрати докупи за одну ніч.
Вогонь затріщав у своєму цегляному склепінні, полум’я рвучко затріпотіло. Алізе витерла очі.