Це зіткане королівство

Почувся різкий звук розбитого скла, пляшечки посипалися на землю. Той самий гучний голос вигукував нові прокляття, а натовп дедалі гучніше галасував. Біля дверей зчинилася справжня тиснява, коли аптекар почав розмахувати палицею і погрожувати не тільки побити всіх, але й передати їх до магістрату за звинуваченням у публічній непристойності.

Алізе щосили притиснулася до стіни, і їй це вдалося настільки, що, коли натовп нарешті розійшовся, аптекар її не помітив.

Майже.

— Забирайся геть, — гаркнув він, насуваючись на неї. — Геть з моєї крамниці,

геть

, ти, погань…

— Сер… будь ласка, — Алізе позадкувала. — Я лише прийшла купити мазь і бинти. Буду дуже вдячна за до­помогу.

Власник крамниці застиг, на його обличчі все ще зберігався гнівний вираз. Це був худорлявий чоловік, високий і міцний, з темно-коричневою шкірою і грубим чорним волоссям, і він майже принюхувався до неї. Його оцінювальний погляд окинув її залатаний, але чистий жакет, охайну зачіску. Нарешті він зробив глибокий, рівний вдих і відступив.

— Гаразд, то що ж це має бути? — Він повернувся до прилавка, дивлячись на неї великими чорнильно-темними очима. — Де саме ушкодження?

Алізе стиснула кулаки, запхавши їх до кишень, і спробувала усміхнутися. Рот був єдиною частиною її обличчя, яка не була прикрита, і, відповідно, саме на ньому зосереджувалася увага більшості людей. Аптекар, однак, здавалося, був сповнений рішучості дивитися їй в очі, або туди, де, на його думку, мали б бути її очі.

Якусь мить Алізе не знала, що робити.

Ззовні джинів майже неможливо виявити. Насправді саме їхня приголомшлива фізична схожість із глиняними робила їх найбільшою загрозою, адже їх було складніше запідозрити. Вогненні Угоди намагалися впорядкувати подібні проблеми, але під видимістю миру серед людей завжди залишався певний неспокій — укорінена ненависть до їхнього роду, до уявного зв’язку з дияволом, яку нелегко було забути. Алізе завжди боялася пред’являти незнайомим людям чіткі докази своєї особистості, адже ніколи не знала, як вони відреагують. Часто люди не мог­ли приховати свого презирства, а ще частіше вона не мала сил, щоб прийняти його.

Вона тихо промовила:

— У мене лише трохи подряпин на руках, які потре­бують лікування, і кілька пухирів. Якщо маєте чисті бинти та порекомендуєте мазь, сер, буду вам дуже вдячна.

Аптекар видав з рота звук, схожий на «тск», побарабанив пальцями по прилавку і відвернувся, щоб оглянути стелажі. На довгих дерев’яних полицях стояла незліченна кількість закоркованих пляшечок із ліками.

— А як щодо твоєї шиї? Поріз, здається, серйозний.

Алізе несвідомо доторкнулася пальцями до рани.

— Пере… перепрошую, сер?

— У тебе рвана рана на горлі, про яку ти навряд чи не знаєш. Напевно, відчуваєш біль у місці порізу, дівчино. Рана, ймовірно, гаряча на дотик, і, — він придивився ближче, — так, схоже, є невеликий набряк. Треба запобігти будь-якій серйозній інфекції.

Алізе раптово заклякла від страху.

Фештський хлопчик порізав її грубим, брудним лезом. Вона сама це бачила, розглядаючи ніж, чому ж тоді не здогадалася про можливі наслідки? Авжеж, цілий день їй було погано і боляче, але дівчина розділила ці відчуття на частини, сприймаючи все це як одну велику неприємність. Навіть не мала змоги визначити, чому їй зле.

Алізе заплющила очі й вхопилася за стійку, намагаючись встояти на ногах. Нині вона не могла дозволити собі багато чого, але хворіти могла собі дозволити найменше. Якщо вона підхопить лихоманку і не зможе працювати, її виженуть на вулицю, де вона, без сумніву, помре в стічній канаві. Ця сувора реальність рухала її діями щодня, цей головний інстинкт, котрий вимагав, щоб вона вижила.

— Дівчино?

О, диявол завжди знав, коли завітати.