Страница 28 из 122
Вона швидко відірвала дві смужки тканини від подолу свого фартуха, тихо оплакуючи псування, адже шила весь свій одяг власноруч. Відтак якомога краще перев’язала свої рани, покриті пухирями. Завтра доведеться викроїти час, щоб зайти до аптеки. Тепер вона мала трохи грошей і могла дозволити собі купити мазь, а може, навіть і припарки.
Сподівалася, що її руки заживуть.
Перев’язавши рани, вона відчула, як гострий біль послабив лещата у грудях і почав повільно вщухати. Зрештою вона зробила глибокий, підбадьорливий вдих, відчуваючи укол сорому за власні думки, за те, в який темний бік вони звертають, варто їх лише злегка заохотити. Алізе не хотіла втрачати віру в цей світ, просто кожен біль, який відчувала, здавалося, вимагав від неї надію як плату.
Наповнюючи відра кип’ятком, вона подумала, що батьки хотіли б для неї більшого. Воліли б, щоб вона і далі боролася.
Одного дня
, — казав її батько, —
цей світ схилиться перед тобою
.
Саме в цей момент пролунав різкий стукіт у задні двері.
Алізе так швидко випросталася, що ледь не впустила чайник. Вона ще раз окинула поглядом незвично порожню кухню — сьогодні було стільки роботи, що слуги не мали часу на перерви, — й вихопила з комори захований пакунок.
Обережно відчинила двері.
Алізе кліпнула, відступивши. На неї дивилася місіс Сана, економка в окулярах з маєтку лоджійського посла.
Приголомшена, Алізе ледь не забула вклонитися.
Економок, які правили своїми маленькими королівствами, не вважали слугами, й вони не носили снод, тому до них ставилися з повагою, якої Алізе все ще вчилася. Уклонившись, вона випросталася.
— Добрий день, мем. Чим можу вам допомогти?
Нічого не сказавши, місіс Сана простягнула невеличкий мішечок, який Алізе взяла пораненою рукою. Вона одразу ж відчула вагу монети.
— Ох, — видихнула.
— Міс Худа дуже задоволена сукнею і хотіла б скористатися твоїми послугами знову.
Алізе раптом заклякла.
Вона не наважувалася говорити, не наважувалася поворухнутися, боячись зіпсувати момент. Намагалася згадати, чи не заснула, можливо, це їй наснилося.
Місіс Сана постукала кісточками пальців по дверній рамі.
— Ти оглухла, дівчино?
Алізе різко вдихнула.
— Ні, мем, — швидко промовила. — Тобто… так, мем. Для мене… для мене це було б честю.
Місіс Сана пирхнула в уже знайомій манері.
— Гадаю, що так. І ти пам’ятатимеш про це, коли наступного разу наважишся погано відгукнутися про мою господиню. Вона хотіла послати свою служницю, але я наполягла на тому, щоб доставити повідомлення особисто. Ти розумієш, що я хочу тобі сказати.
Алізе опустила очі.
— Так, мем.
— Міс Худі знадобиться щонайменше чотири сукні для майбутніх урочистостей і одна для балу.
Алізе раптом підвела голову. Вона не знала, про які майбутні урочистості говорила місіс Сана, та їй було байдуже.
— Міс Худа хоче
п’ять
суконь?
— Це стане проблемою?
Алізе почула рев у вухах, відчуваючи неймовірну розгубленість. Злякалася, що розплачеться, але не думала, що пробачить собі, якщо це станеться.
— Ні, мем, — змогла вимовити вона. — Жодних проблем.
— Гаразд. Можеш прийти завтра о дев’ятій вечора. — Настала важка пауза. — Після того як закінчиш тут свою зміну.
— Дякую, мем. Дякую. Дякую за роз…
— Рівно о дев’ятій, зрозуміла? — Місіс Сана пішла, грюкнувши за собою дверима.
Алізе більше не могла тримати це в собі. Вона сповзла на підлогу і розплакалася.