Страница 27 из 122
Розділ восьмий
ЦЕЙ ДЕНЬ БУВ ТЯЖЧИМ за інші.
Алізе кип’ятила воду, аж поки пара не обпікала їй шкіру. Вона занурювала руки в мильну гарячу рідину стільки разів, що шкіра на кісточках пальців потріскалася. Самі пальці вкривали пухирі, теплі на дотик. Гострі краї щітки для підлоги впивалися в долоні, розтираючи шкіру до крові. Вона стискала свій фартух у кулаках так часто, як тільки могла, але щораз відчайдушні пошуки хустинки приносили лише розчарування.
Алізе не мала часу на роздуми про те, що не давало їй спокою того дня, і не хотіла думати про такі гнітючі речі. Між візитом диявола, страхітливою появою незнайомця в капюшоні, жорстокістю міс Худи та хлопчиком, якого вона залишила пораненим на снігу, Алізе не бракувало палива для підживлення своїх страхів.
Вичищаючи чергову вбиральню, вона розмірковувала, що, мабуть, на краще, якби вона залишила все це поза увагою. Ліпше не думати про це, а просто долати день за днем крізь біль і страх, поки її теж не поглине вічна темрява. Думка здавалася похмурою для вісімнадцятирічної дівчини, але вона все ж розмірковувала про це: можливо, тільки у смерті знайде свободу, якої так відчайдушно прагнула, адже вже давно втратила надію відшукати спокій у цьому світі.
Більшу частину дня Алізе не могла повною мірою збагнути, ким вона стала, як далеко відхилилася від планів на майбутнє. Колись давно існував сценарій її життя, певний непомітний фундамент, створений, щоб посприяти тому, ким одного дня вона може стати. Їй не залишилося іншого вибору, окрім як відмовитися від цього примарного майбутнього, як дитині, що розлучається з уявним другом. Усе, що лишилося від її минулого життя, — це знайомий шепіт диявола, голос, що час від часу проникав їй під шкіру, відбираючи світло у її життя.
Якби він теж міг зникнути.
Годинник щойно пробив другу, коли Алізе вже вдванадцяте за день поставила порожні відра на кухонну підлогу.
Вона озирнулася пересвідчитися, що поряд не видно ані кухаря, ані місіс Аміни, перш ніж прокрастися в кінець кімнати, й тільки коли переконалася, що вона одна, зробила те, що вже робила одинадцять разів до цього, — відчинила важкі дерев’яні двері.
Алізе відразу ж охопив п’янкий запах трояндової води.
Фестиваль зимових троянд був однією з небагатьох речей, знайомих їй у цьому чужому королівському місті, адже сезон зимових троянд святкували по всій імперії Ардунія. Алізе з теплотою згадувала, як вони з батьками збирали ніжний рожевий цвіт, як солом’яні кошики зіштовхувалися, коли вони йшли, пахтіючи ароматами.
Вона усміхнулася.
Ностальгія штовхала переступити поріг, а чуттєва пам’ять підбадьорювала її ноги. Алеєю промайнув легкий вітерець, розсипаючи на неї пелюстки троянд. Вона втягнула п’янкий квітковий аромат глибоко в легені, переживаючи рідкісну мить безумовної радості, коли бриз куйовдив її волосся та погойдував подоли спідниць. Сонце було лише розпливчастим сяйвом, що проступало крізь хмари, заливаючи все навколо розсіяним золотистим світлом, яке змусило Алізе відчути, начебто вона опинилася уві сні. Дівчина ледве стримувала бажання наблизитися до такої краси.
Одну за одною вона почала збирати зі снігу розкидані вітром троянди, обережно ховаючи зів’ялі квіти в кишені фартуха. Ці троянди сорту Ґол Могаммеді були такими запашними, що їхній аромат тримався місяцями. Її мати завжди використовувала їх для приготування джему з трояндових пелюсток, залишаючи кілька бутонів, щоб покласти між сторінками книги, яку Алізе дуже любила ч…
Зненацька її серце почало шалено калатати.
Це був той знайомий щем у грудях, пульсація в її кровоточивих долонях. Руки раптово затремтіли, пелюстки повипадали зі стиснутих кулаків. Алізе охопило шалене бажання втекти з цього місця, зірвати із себе фартух і щодуху рвонути через усе місто. Їй відчайдушно хотілося повернутися додому, упасти до ніг батьків і пустити там коріння. Вона відчула все це за якусь мить, тож це почуття переповнило її з бунтівною силою, залишаючи по собі дивне заціпеніння. Це був принизливий момент, оскільки Алізе знову згадала, що у неї немає дому, немає батьків, до яких вона могла б повернутися.
Минуло багато років відтоді, як вони померли, проте Алізе все ще здавалося кричущою несправедливістю, що вона не може побачити їхніх облич.
Вона ковтнула.
Життя Алізе мало бути джерелом сили для людей, яких вона любила, натомість вона часто відчувала, що її народження наразило батьків на кровопролиття, на жорстокі вбивства, які забрали їх обох в один рік — спочатку батька, потім матір.
Джинів жорстоко винищували протягом століть, це правда. Їхня чисельність скорочувалася, а разом з ними зникала й більша частина їхньої спадщини. Для звичайної людини смерть її батьків була такою самою, як і смерть незліченної кількості інших джинів — хаотичні акти ненависті чи навіть нещасні випадки.
Але все ж…
Алізе завжди непокоїла тривожна підозра, що смерть її батьків не була випадковою. Незважаючи на те, що батьки старанно приховували її існування, вона хвилювалася, адже під час інших подібних трагедій зникли не лише її батьки, але й усі ті, з чиїм життям вона хоч якось була пов’язана. Алізе не могла не замислитися над тим, що, можливо, справжньою ціллю всього цього насильства був хтось зовсім інший…
Вона
.
Не маючи жодних доказів на підтвердження цього, розум Алізе не міг заспокоїтися, його щодня пожирав ненаситний страх.
Вона повернулася всередину, її серце все ще калатало в грудях.
Алізе оглядала провулок за кухнею кожен з дванадцяти разів, коли спускалася вниз, але фештський хлопчик жодного разу не з’являвся, а вона не могла збагнути чому. Дівчина нашкребла із залишків сніданку кілька шматків гарбузового хліба, ретельно загорнула їх у вощений папір і сховала харчі під розхитаною дошкою підлоги в коморі. Хлопчик здавався таким голодним цього ранку, що Алізе не могла пояснити собі його відсутність, хіба що…
Вона підкинула в піч дров і завагалася. Боялася, що під час сутички надто сильно поранила дитину.
Іноді Алізе не відчувала власної сили.
Вона перевірила чайники, які поставила закипати, і глянула на кухонний годинник. До кінця дня залишалося ще багато часу, і вона боялася, що її руки не витримають такого навантаження. Потрібно чимось жертвувати.
Алізе зітхнула.