Це зіткане королівство

— Ні, — покірно сказав принц. Він раптом відчув свинцеву важкість. — Гадаю, що ні.

— Тепер ми повинні пом’якшити твою нерозсудливість урочистостями, — сказав дідусь. — Такі дійства підуть на користь, зокрема, знатним родинам Семи Будинків, на чий політичний вплив ми значною мірою покладаємося. Ти влаштуєш бал. Тебе побачать при дворі. Засвідчиш свою повагу до Семи Будинків, зокрема, до Будинку Пір. Позбавиш їх будь-яких страхів, які вони могли б мати щодо твого стану. Я зроблю так, щоб вони не сумнівалися ні у твоєму здоровому глузді, ні у твоїй здатності правити. Це зрозуміло?

— Так, ваша величносте, — збентежено відповів принц. Лише зараз він почав усвідомлювати серйозність своєї помилки. — Я зроблю так, як накажете, і залишуся в Сетарі доти, доки вважатимете за потрібне, щоб виправити цю шкоду. Потім, якщо дозволите, хотів би повернутися до свого війська.

Заал коротко усміхнувся.

— Боюся, тобі більше не варто перебувати далеко від дому.

Камран навіть не вдавав, що не розуміє.

— Ви здоровий, — мовив він палкіше, ніж сподівався. — Здоровий і сильний. При здоровому глузді. Ви не можете бути впевнені у таких…

— Коли доживеш до мого віку, — лагідно промовив Заал, — матимеш упевненість у таких речах. Я втомився від цього світу, Камране. Моя душа прагне відійти. Але я не можу піти, не переконавшись, що наш рід захищений — що наша імперія буде захищена.

Принц повільно підвів очі й поглянув на дідуся.

— Ти мав знати, — Заал усміхнувся. — Я б не просив тебе повертатися додому лише для відпочинку.

Спочатку Камран не зрозумів. Але за мить розуміння прийшло, немов ударило по голові. Він ледве міг сформувати слова, промовляючи:

— Хочете, щоб я одружився.

— Ардунії потрібен спадкоємець.

—

Я

ваш спадкоємець, ваша величносте. Ваш слуга…

— Камране, ми на порозі війни.

Принц тримався стійко, незважаючи на те, що його серце шалено калатало. Дивився на діда із чимось, схожим на невіру. Це була розмова, на яку він очікував, новини, які готувався обговорити. Але навіть зараз король Заал, здавалося, не був налаштований багато розмовляти.

Камран не міг із цим змиритися.

Його дід погрожував померти — погрожував залишити його тут одного вести війну, захищати їхню імперію, і замість того, щоб підготувати його до такої долі, наказує йому одружитися? Ні, він не міг у це повірити.

Тільки силою волі Камран зміг зберегти рівний голос, промовляючи:

— Якщо ми збираємося воювати, ваша величносте, напевно, ви могли б доручити мені більш практичне завдання? Без сумніву, я міг би зробити набагато більше для захисту нашої імперії в такий час, ніж залицятися до дочки якогось вельможі.

Король лише дивився на Камрана зі спокійним виразом обличчя.

— За моєї відсутності найбільший подарунок, який можеш зробити своїй імперії, — це гарантія. Упевненість. Війна прийде, а з нею і твій обов’язок, — він підняв руку, заважаючи Камрану перебити його, — якого, я знаю, ти не боїшся.

— Але якщо з тобою щось трапиться на полі бою, ми поринемо в хаос. Нікчемна рідня претендуватиме на трон, а врешті лише знищить його. Під нашим командуванням п’ятсот тисяч солдатів. Десятки мільйонів, які покладаються на нас у гарантуванні їхньої безпеки, у забезпеченні добробуту й необхідної води для їхніх посівів та їжі для дітей, — Заал нахилився вперед. — Ти повинен продовжити свій рід, дитя моє. Не лише заради мене, а й заради твого батька. Заради твоєї спадщини. Це, Камране, те, що ти повинен зробити для своєї імперії.

Лише тепер принц зрозумів, що у нього немає вибору. Король Заал не просив.

Він наказував.

Камран став на одне коліно, схиливши голову перед королем.

— Клянуся честю, — тихо промовив він. — Даю вам слово.