Це зіткане королівство

Розділ сьомий

КАМРАН ЩОЙНО УВІЙШОВ до вестибюля, що вів до покоїв дідуся, як відчув це: подих руху. На стінах палахкотіло неприродно заломлене світло, у повітрі відчувався аромат парфумів. Камран навмисне сповільнив крок, знаючи, що мисливець не встоїть перед такою легкою здобиччю.

Ось.

Затріпотіли спідниці.

Не пройшло й миті, як Камран перехопив кулак нападниці, а її пальці стиснули руків’я рубінового кинджала, котрий вона із задоволенням приставила до його горла.

— Я втомився від цієї гри, мамо.

Вона вивернулася з його хватки й засміялася, її темні очі заблищали.

— О, любий, а мені ніколи не набридне.

Камран дивився на матір з незворушним виразом обличчя. Вона була так обвішана коштовностями, що виблискувала, навіть стоячи на місці.

— Тобі здається це розвагою, — запитав він, — грати у вбивство власної дитини?

Знову засміявшись, вона закружляла навколо нього, виблискуючи оксамитовими спідницями. Її королівська високість Фірузе, принцеса Ардунії, мала неземну вроду, але, зрештою, для принцеси це не було чимось надзвичайним. Красу очікували від будь-якої королівської особи, яка претендувала на трон, і не секрет, що Фірузе обурювалася передчасною смертю чоловіка, який сім років тому втратив голову в безглуздій битві, назавжди залишивши її принцесою без надії на трон.

— Мені страшенно

нудно

, — мовила вона. — І оскільки моя дитина приділяє мені так мало уваги, я змушена щось видумувати.

Камран тільки-но викупався, його одяг був випрасуваний і напахчений, але він відчайдушно хотів повернутися до своєї військової форми. Ніколи не любив офіційне вбрання за його непрактичність та безглуздість. Він боровся з бажанням почухати шию, де жорсткий комір кітеля шкрябав йому горло.

— Без сумніву, є безліч інших способів, — сказав він матері, — привернути мою увагу.

— По-іншому нудно, — мовила стримано. — До того ж я не повинна викликати в тебе інтерес. Доклала достатньо зусиль, щоб виростити тебе у власному тілі. Я заслужила принаймні дещицю любові.

Камран вклонився.

— Авжеж.

— Ти мені потураєш.

— Аж ніяк.

Фірузе ляснула Камрана по руці, прибравши її з його шиї.

— Любий мій, припини чухатися, немов собака.

Камран закам’янів.

Не мало значення, скількох він убив, його мати завжди ставитиметься до нього як до дитини.

— Звинувачуєш мене в тому, що мені незручно, коли комір цієї безглуздої одежини явно прагне обезголовити його власника? Невже в усій імперії не знайдеться нікого, хто б зшив два пристойні шматки одягу?

Фірузе проігнорувала його.

Натомість вона мовила:

— Небезпечно утримувати розумну жінку від виконання жодного практичного завдання, — обхопила рукою лікоть сина, спонукаючи їх крокувати поруч до головних покоїв короля. — Я не винна у своїх спалахах творчості.

Камран зупинився, здивований, і повернувся до матері.

— Хочеш сказати, що маєш бажання працювати?

Фірузе скривилася.

— Не вдавай із себе дурника. Ти ж знаєш, що я маю на увазі.

Колись Камран гадав, що в усьому світі ніколи не знай­деться рівної його матері — ні в красі, ні в елегантності, ні в грації, ні в розумі. Тоді він ще не знав, наскільки важливо мати ще й серце.

— Ні, — сказав він. — Боюся, що не маю про це ані найменшого уявлення.

Фірузе театрально зітхнула, відмахнувшись від нього, коли вони увійшли до королівської приймальні. Камран не знав, що його мати приєднається до них на цій зустрічі. Підозрював, що вона прийшла передусім, щоб ще раз поглянути на покої короля, оскільки вони були її улюбленими в палаці й туди рідко кого запрошували.

Покої його дідуся були повністю оздоблені дзеркалами, незліченною кількістю цих маленьких дзеркальних плиток. Кожен сантиметр внутрішнього простору, високий і низький, виблискував зіркоподібними візерунками, що перепліталися в низку більших геометричних фігур. Високі куполоподібні стелі мерехтіли з висоти, створюючи видимість нескінченності, яка, здавалося, сягала небес. Два великі вікна були відчинені й відкривали доступ сонцю: гострі промені світла проникали в кімнату, висвітлюючи сузір’я за сузір’ям розбитого сяйва. Навіть підлога була вкрита дзеркальною плиткою, хоча цю витончену роботу захищала низка розкішних, вигадливо сплетених килимів.

Загальний ефект був неземним: Камран уявив собі, що стоїть у череві зірки. Кімната сама по собі була грандіозною, але ефект, який справляла на її мешканців, був, мабуть, ще більшим досягненням. Відвідувач, заходячи до цієї кімнати, одразу відчував себе возвеличеним, піднесеним до небес. Навіть Камран не міг уникнути її впливу.

Його мати, однак, зажурилася.

— О, мій любий, — сказала вона, кружляючи по кімнаті та притиснувши руку до грудей. — Колись це все мало стати моїм.

Камран спостерігав, як його мати вдивляється в найближчу стіну й милується собою, ворушачи пальцями й змушуючи свої коштовності виблискувати й танцювати. Камран завжди почувався трохи ніяково, коли опинявся тут. Це викликало почуття розкоші, але його завжди переслідувало відчуття власної неповноцінності. Він ніколи не усвідомлював свого маленького сліду у світі так гостро, як тоді, коли його оточувала справжня сила, і ніколи не переживав це відчуття гостріше, ніж коли наближався до діда.

Принц оглянувся навколо в пошуках короля.

Камран зазирнув у щілину одних із сусідніх дверей, які, як він знав, вели до королівської опочивальні, й обмірковував зухвалість обшуку спальні, коли Фірузе смикнула його за руку.

Камран озирнувся.

— Життя таке несправедливе, чи не так? — мовила вона, її очі повнилися почуттями. — Наші мрії так легко зруйнувати?

Щелепа Камрана сіпнулася.

— Так, мамо. Смерть батька була великою трагедією.

Вона видала невиразний звук.

Камранові часто здавалося, що він занадто довго затримується в палаці. Він не ремствував на те, що успадкував трон, але й не тішився цим. Ні, Камран надто добре знав, що слава супроводжується кров’ю.

Він ніколи не сподівався стати королем.

У дитинстві люди говорили з Камраном як з благословенним, бо йому пощастило стояти в черзі на титул, який вимагає смерті двох найдорожчих для нього людей. Це завжди здавалося йому жахливим, а особливо в той день, коли голову його батька привезли додому окремо від тіла.

Камрану було одинадцять років.