Страница 21 из 122
Розділ шостий
РАНОК ПРИНІС АЛІЗЕ, окрім усього іншого, розчарування. Вона пожертвувала годиною сну, відважно зустріла зимовий світанок, ледве уникла замаху на своє життя і врешті-решт повернулася до Будинку Баз, із жалем усвідомлюючи бажання, щоб її кишені важили так само, як і думки.
Вона пронесла громіздкий пакунок через кілька снігових заметів, перш ніж дісталася до входу для прислуги в маєток лоджійського посла. Після того як Алізе насилу змусила замерзлі губи пояснити причину своєї появи на порозі, економка в окулярах простягнула їй гаманець із платнею. Утомлена та тремтяча, Алізе припустилася помилки, перерахувавши монети тільки після того, як віддала роботу. Тож зовсім втративши пильність, наважилася сказати вголос, що, на її думку, тут сталася якась помилка.
— Пробачте мені, мем… але тут лише половина від того, про що ми домовлялися.
— Хм, — пирхнула економка. — Решту отримаєш, коли господиня вирішить, що їй подобається сукня.
Очі Алізе округлилися.
Якби її спідниці не задубіли від морозу, або груди не відчували, що ось-ось тріснуть від холоду, чи губи не заніміли так сильно, а ноги не втратили будь-яку чутливість, можливо, тоді вона б не забула прикусити собі язика. Та Алізе ледве вдалося стримати свій гнів. Справжнім дивом було мати певне самовладання, коли вона промовила:
— Але міс Худа може вирішити, що їй не подобається сукня, просто щоб уникнути оплати.
Економка відсахнулася, наче її вдарили.
— Обережніше зі словами, дівчино. Не потерплю, щоб хтось називав мою господиню нечесною.
— Але ж ви бачите, що це справді нечес… — сказала Алізе, послизнувшись на шматку льоду. Вона схопилася об одвірок, змусивши економку відсахнутися ще далі, цього разу з неприхованою відразою.
— Геть, — гримнула жінка. — Забери свої брудні руки від моїх дверей…
Злякавшись, Алізе відскочила назад, дивом уникнувши ще одного шматка льоду всього за п’ять сантиметрів ліворуч від неї.
— Міс Худа навіть не пускає мене в дім, — затинаючись, промовила вона, її тіло несамовито тремтіло від холоду. — Вона не дозволила мені зробити жодної примірки — у неї може виникнути безліч причин вважати, що їй не подобається моя р-робота…
Двері зачинилися перед її носом.
Алізе відчула гострий щем у грудях — біль, який заважав їй дихати. Це відчуття не покидало її цілий день.
Намацала маленький гаманець, що лежав у кишені фартуха і тиснув їй на стегно. Вона вже запізнювалася до Будинку Баз, а це означало, що не мала часу покласти зароблені гроші в безпечне місце. Дорогою назад світ почав оживати, снігопад поставив крапку у спробі розбудити місто Сетар. Вулиці заполонили приготування до Фестивалю Зимових Троянд, і хоча Алізе насолоджувалася п’янким ароматом трояндової води, що витав у повітрі, вона воліла б мати хвилину тиші перед тим, як пролунає дзвінок про початок робочого дня. Тоді вона ще не знала, що тиша, якої так прагнула, може взагалі не настати.
Коли годинник пробив шосту, Алізе вже була на кухні, мовчки стояла в тіні, якомога ближче до вогню, тримаючи в руці мітлу. Інші слуги зібралися годиною раніше за довгим дерев’яним столом на кухні для ранкової трапези, й Алізе із захопленням спостерігала, як вони доїдали останню страву: миски з галімом3, солодкою кашею, змішаною з подрібненою яловичиною.
Алізе була на випробувальному терміні, тож їй ще не дозволяли до них приєднуватися — не те щоб вона була зацікавлена в їжі, від одного вигляду якої її нудило, — але їй подобалося слухати їхні легкі жарти, спостерігати за близькістю, з якою вони розмовляли одне з одним. Вони спілкувалися немов друзі. Або сім’я.
Алізе майже не знала такої буденності. Батьківська любов наповнювала все її життя, і вона мало чого бажала. У дитинстві їй не відмовляли ні в чому, окрім компанії інших дітей, адже батьки були непохитні в рішенні тримати її існування в таємниці до того моменту, доки Алізе не буде готова. Вона пригадувала лише одного маленького хлопчика, чия мати була близькою подругою батьків, з яким їй іноді дозволяли гратися. Уже не могла згадати його ім’я, пам’ятала лише, що його кишені завжди були напхані лісовими горіхами, за допомогою яких він вчив її грати в крем’яхи.
До її життя допускали лише кількох довірених осіб, здебільшого вчителів і наставників, з якими Алізе проводила багато часу. Завдяки цьому вона була надзвичайно захищеною, і оскільки провела в товаристві глиняних не так багато часу, то тепер була зачарована багатьма їхніми звичаями. На попередніх роботах Алізе карали за те, що вона, наприклад, занадто довго затримувалася в кімнаті для сніданків, сподіваючись побачити джентльмена, який їсть яйце або намазує маслом шматочок тосту. Її безмежно зачаровували їхні виделки та ложки, і цей ранок не був винятком.
— Що це ти тут робиш? — гримнула на неї місіс Аміна, налякавши Алізе мало не до смерті. Економка схопила її за комір і виштовхала в коридор. — Ти забула своє місце, дівчисько. Ти не їси з іншими слугами.
— Я… я лише чекала, — сказала Алізе і здригнулася, коли, обережно повертаючи комір на місце, її пальці торкнулися шиї. Поріз на горлі все ще болів, і Алізе не хотіла привертати до себе увагу, обмотуючи його. Вона відчувала помітну вологу, яка могла бути лише свіжою кров’ю, тож стиснула кулаки, щоб не торкатися рани. — Пробачте мені, мем. Не хотіла бути зухвалою. Лише чекала ваших вказівок.
Усе сталося так швидко, і Алізе спочатку навіть не зрозуміла, що місіс Аміна дала їй ляпаса, аж поки не відчула біль у зубах і не побачила спалах яскравого світла перед очима. Занадто пізно сіпнулася і відсахнулася, у вухах дзвеніло, руками хапалася за кам’яну стіну, щоб не впасти. Сьогодні вона зробила занадто багато помилок.
— Що я тобі казала про твій рот? — мовила місіс Аміна. — Якщо хочеш цю роботу — маєш знати своє місце. — Вона видала звук огиди. — Я казала тобі позбутися цього ідіотського акценту.
Зухвалою
, — насміхалася вона. — Де ти взагалі навчилася так розмовляти…
Алізе відчула зміну, коли місіс Аміна обірвала себе на напівслові, побачила, як її очі потемніли від підозри.
Алізе ковтнула.
—
Де
ти навчилася так розмовляти? — тихо спитала місіс Аміна. — Знати літери — це одне, але мені починає здаватися, що ти занадто освічена як для посудомийки.