Страница 17 из 122
Хлопчик затряс головою, і його істерика стала ще сильнішою. Очі стали дикими, а страх надто відчутним для вистави. Незабаром він почав ревіти, звук розносився по вулицях.
Камран не знав, як заспокоїти хлопчиська. Навіть солдати, коли вмирали, ніколи не дозволяли собі такої слабкості в його присутності. Занадто пізно Камран вирішив відпустити хлопчика, ледве встиг подумати про це, як дитина без попередження ввігнала собі в горло всю довжину грубого леза.
Камран різко вдихнув.
Хлопчина — ім’я якого він не знав — захлинався власною кров’ю від ножа, що досі стирчав з його шиї. Камран упіймав його, коли той падав, відчуваючи ребра хлопчика під своїми пальцями. Він був легенький, немов пір’їнка, кістки стирчали, без сумніву, від голоду.
Колишні інстинкти взяли гору.
Камран почав віддавати перехожим команди таким голосом, яким він командував легіоном, відтак незнайомі люди з’являлися немов з повітря, кидаючи власних дітей, щоб виконати його накази. Його голова була настільки затуманена невірою, що він ледве помітив, як хлопчика підхопили з його рук і винесли з площі. Дивився на кров, на заплямований сніг, на червоні струмочки, що кружляли навколо кришки каналізаційного люка, — Камран ніби не бачив смерті тисячу разів. Він бачив, він думав, що бачив усі види темряви. Але Камран ніколи раніше не бачив, як дитина вкорочує собі віку.
Лише тоді помітив хустинку.
Він згадав, як молода жінка притискала її до горла, до рани, завданої хлопчиком, який тепер, ймовірно, був мертвий. Бачив, як ця дивна дівчина трималася перед загрозою смерті з витримкою солдата та вчиняла правосуддя зі співчуттям святої. Тепер він не мав жодних сумнівів, що вона справді була шпигункою, котра мала неабиякий проникливий розум, який дивував його.
Дівчина за мить зрозуміла, як поводитися з дитиною, чи не так? Упоралася набагато краще за нього, краще оцінила ситуацію. Тепер, обмірковуючи її нещодавню втечу, його страхи тільки зростали. Камран рідко відчував сором, але зараз це почуття ревло всередині нього, не бажаючи втихомирюватися. Він одним пальцем підняв зі снігу вишитий квадратик. Очікував, що біла тканина буде заплямована кров’ю.
Але вона виявилася чистою.