Це зіткане королівство

Розділ третій

АЛІЗЕ ЛЕДЬ РОЗЛІПИЛА ОЧІ в той час, коли прокинулися перші промені ранкового світла.

Вона виштовхала себе з ліжка, одяглася, заколола шпильками волосся, всунула ноги в черевики. Зазвичай вона ретельніше ставилася до ранкового догляду, але цього разу прокинулася пізніше, ніж планувала, тож не спромоглася ні на що більше, окрім як провести вологою хустинкою по очах. Вона мала віддати сьогодні готове замовлення, тож загорнула блискучу сукню в кілька шарів тюлю, перев’язавши пакунок мотузкою. Алізе дбайливо взяла великий згорток і навшпиньки спустилася вниз. Розпаливши вогонь у кухонному вогнищі, відчинила важкі дерев’яні двері й побачила, що випав сніг аж до колін.

Алізе ледь не зігнулася від розчарування. Вона заплющила очі й рівномірно вдихнула.

Ні.

Вона не піде знову в ліжко. Це правда, що у неї ще не було хорошого зимового пальта. Або шапки. Чи навіть рукавичок. Правда й те, що, якби вона цієї миті побігла назад сходами, то, можливо, встигла б поспати ще цілу годину до того, як була б потрібна.

Але ні.

Вона випросталася, притиснувши до грудей дорогоцінний згорток. Сьогодні їй заплатять.

Алізе ступила на сніг.

Місяць цього ранку був таким великим, що затулив собою більшу частину неба, а його відбите світло заливало все навколо мрійливим сяйвом. Сонце було лише точкою вдалині, його обриси просвічували крізь суфле з хмар. Дерева стояли високі й білі, гілки були важко вкриті порохом. Було ще рано — на стежках ще не ступала нога людини, — й світ мерехтів, такий білий, що здавався майже блакитним. Синій сніг, синє небо, синій місяць. Здавалося, повітря навіть пахло блакиттю, таким холодним воно було.

Алізе щільніше закуталася у свій тонкий жакет, прислухаючись до вітру, що проносився вулицями. Двірники з’явилися так несподівано, наче за покликом її думок. Вона спостерігала за їхніми хореографічними рухами, за коливаннями червоних капелюхів, за шкрябанням лопат, що відкривали смуги золотистої бруківки. Алізе поспішила на швидко розчищену доріжку, струсила сніг з одягу, затупотіла ногами по мерехтливому каменю. Вона промокла до нитки, але не хотіла про це думати.

Натомість підвела очі.

День ще не народився, його звуки ще не сформувалися. Вуличні торговці ще не встановили свої кіоски, магазини ще не відчинили свої зачинені вікна. Трійко яскраво-зелених качок шкандибали припорошеною снігом вулицею, а насторожені власники крамниць визирали із дверей, тицяючи в сніг мітлами. На обледенілому розі лежав велетенський білий ведмідь, а на його шерсті міцно спала безпритульна дитина. Алізе обійшла ведмедя, завернувши за ріг, і простежила поглядом спіраль диму, що здіймалася в небо. Вуличні візки з їжею розпалювали вогнища, готуючи страви. Алізе вдихала незнайомі запахи, намагаючись вгадати. Вона вивчала кулінарію і могла визначати їстівні продукти на вигляд, але не мала достатнього досвіду роботи з їжею, щоб впізнавати продукти за запахом.

Джини насолоджувалися їжею, але не потребували її, не так, як більшість істот, тож Алізе декілька років тому відмовилася від неї. Натомість використовувала свій дохід, щоб платити за швацьке приладдя та регулярні лазні в місцевих хамамах. Її потреба в чистоті зростала одночасно з потребою у воді. Вогонь був її душею, але вода була її життям: усім, чого вона потребувала, щоб вижити. Пила її, купалася в ній, прагнула частіше бути біля неї. Чистота стала основоположним принципом її життя, закладеним у неї ще з дитинства. Кожні кілька місяців Алізе ходила вглиб лісу, щоб знайти місвак — дерево зубної щітки. З нього вирізала щітку, якою підтримувала свіжість у роті та білизну зубів. Через свою роботу вона часто бруднилася, і весь вільний час, який мала, витрачала на те, щоб відполірувати себе до блиску. Саме прагнення до чистоти наштовхнуло її на думку про переваги роботи прислугою.

Алізе спинилася.

Вона натрапила на сонячний промінь і тепер стояла в ньому, гріючись у сяйві, поки в її пам’яті розквітав спогад.

Відро з мильною водою.

Груба щетина швабри.

Сміх її батьків.

Цей спогад був схожий на відбиток теплої долоні на її грудях. Батьки Алізе вважали, що дуже важливо навчити дитину не лише доглядати та прибирати у власному домі, але й знати основи іншої роботи; хотіли, щоб вона розуміла важливість щоденної праці. Однак вони прагнули лише дати їй цінний урок, але аж ніяк не бажали, щоб донька таким чином заробляла собі на життя.

Поки Алізе проводила юність, відточуючи майстерність під керівництвом вчителів і наставників, батьки упокорювали її та готували до уявного майбутнього, завжди наполягаючи на вищому благу й милосерді.

Відчуй

, якось сказали їй батьки.

Кайдани, які носить твій народ, часто невидимі для очей. Відчуй,

сказали вони

, адже навіть сліпий знатиме, як їх розірвати.

Чи сміялися б її батьки, якби побачили її зараз? Чи розплакалися б?

Алізе була не проти роботи прислугою — ніколи не цуралася важкої праці, — але знала, що, ймовірно, розчарує своїх батьків, навіть якщо тільки в думках.

Її усмішка зникла.

Хлопець був швидким, а Алізе відволіклася, тому їй знадобилося на секунду більше часу, ніж зазвичай, щоб помітити його. А це означало, що вона взагалі не помітила його, поки ніж не опинився біля її горла.

— Le man et parcel1, — сказав він, його дихання було гарячим і кислим на її обличчі. Він говорив фештунською, а це означало, що був далеко від дому і, ймовірно, голод­ний. Навис над нею ззаду, його вільна рука грубо обхопила її талію. Судячи з усього, на неї напав якийсь дикун — і все ж вона чомусь знала, що це був просто хлопчик, занадто високий для свого віку.

Вона лагідно промовила до нього:

— Відпусти мене. Зроби це зараз, і даю тобі слово, що залишу тебе цілим і неушкодженим.

Він розсміявся.

— Nez beshoff.

Дурна жінка.

Алізе запхала пакунок під ліву руку, а правою схопила його за зап’ястя. Відчула, як лезо зачепило горло, коли він спіткнувся назад, закричавши. Вона зловила його до того, як хлопець упав, схопила за руку і скрутила її, вивихнувши йому плече, перш ніж штовхнути в сніг. Стояла над ним, поки він схлипував, напівзаритий у кучугуру. Перехожі відводили очі, не зацікавлені у справах, як вона знала, нижчих верств суспільства. Слуга і вуличний волоцюга цілком могли покінчити одне з одним, позбавивши магістрат зайвого клопоту.

Це була невтішна думка.