Це зіткане королівство

Розділ сороковий

АЛІЗЕ БЕЗ ВАГАНЬ пробігла крізь пекло, не звертаючи уваги на те, що її прозору сукню охопило полум’я, яке вона швидко загасила голими руками. Вона поглянула на Камрана, і її серце стискалося в грудях. Якусь мить вона дивилася на нього, щоб переконатися, що він живий і не надто сильно поранений.

Він лише здивовано глянув на неї.

Права рука його сильно кровоточила — її обпалило крізь увесь одяг. Решта одягу була дуже зіпсута, місцями обгоріла сильніше, ніж деінде. Утім, він здавався неушкодженим, якщо не зважати на кілька страшних подряпин, які отримав під час поєдинку. Проте Камран, здавалося, не помічав своїх поранень, навіть рани на лобі, з якої кров повільно стікала по скроні.

Натовп, який до того шоковано принишк, раптом почав перешіптуватися, уголос висловлюючи свій сум і невіру.

Алізе повернулася до туланського короля.

Вона кинулася до нього в пропаленій сукні, уся в кіптяві, й вирвала меч з його застиглої руки, жбурнувши його на підлогу, де він приземлився з брязкотом. Мо­лодий король дивився на неї так, ніби вона була незбагненним морським чудовиськом, що прийшло поглинути його живцем.

— Як ти посмів? — вигукнула вона. — Гидкий недоумок. Нікчемна потвора. Як ти

міг…

— Як… як ти… — він усе ще дивився на неї, роззявивши рота. — Як ти пройшла крізь вогонь? Чому ти не… обгоріла?

— Ти підлий, жалюгідний тип, — гнівно сказала вона. — Ти знаєш,

хто

я така, але не знаєш,

що

я таке?

— Ні.

Вона сильно вдарила його по обличчю, потужна сила удару відкинула його. Південний король відлетів, врізавшись у колону, об яку він одночасно вдарився головою і за яку вхопився. Минула мить, перш ніж він знову підвів голову, і коли зробив це, Алізе побачила, що у його роті була кров, яку він виплюнув на підлогу.

Потім він розсміявся.

— А горіти б йому в пеклі, — тихо мовив він. — Він не сказав мені, що ти джин.

Алізе стрепенулася.

— Хто?

— Наш спільний друг.

— Хазан?

— Хазан? — мідноволосий король засміявся, витерши краплю крові з вуст. —

Хазан

? Звісно ж, не

Хазан

, — Камранові ж він промовив: — Зверни увагу, королю, схоже, що навіть твої друзі тебе зрадили.

Алізе розвернулася, щоб зустрітися поглядом з Камраном, якраз вчасно, щоб побачити, як він дивився на неї — спалах потрясіння, біль зради, — перш ніж він замкнув це в собі.

Його очі стали майже нелюдськи темними.

Вона хотіла підійти до нього, пояснити…

Камран обмінявся поглядом з вартовим, десятки яких тепер кишіли в бальному залі, й Хазана, який незабаром виявився єдиною людиною, що намагалася втекти від тисняви, схопили, боляче зв’язавши йому руки за спиною. Тиша в залі на мить стала оглушливою, перш ніж її пронизали протести Хазана, коли його тягнули геть.

Тоді Алізе охопив несамовитий жах.

З болісною повільністю вона відчула, як навколо неї формується гобелен правди: розрізнені нитки розуміння сплітаються воєдино, щоб зобразити відповідь на запитання, яке вона довго розуміла неправильно.

Звісно ж, не Хазан.

Хазан ніколи не готував для неї такої долі. Хазан був добрим і надійним, він щиро дбав про її добробут. Проте все це було жорстоким підступом, чи не так?

Її обдурив сам диявол.

Навіщо?

— Ібліс, — сказала вона, її голос був сповнений недовіри. — Увесь цей час ти говорив про диявола. Чому? Чому він послав тебе за мною? Чому він цікавиться моїм життям?

Туланський король насупився.

— Хіба це не очевидно? Він хоче, щоб ти правила.

Алізе почула різкий вдих Камрана, почула гул натовпу навколо них. Ця розмова була божевіллям. Вона майже забула, що вони мали слухачів — що вся Ардунія почує…

Південний король знову засміявся, але цього разу голосніше, раптом збентежившись.

—

Королева д

жинів

, яка править світом. О, це так жахливо крамольно. Ідеальна помста.

Алізе відчула, що зблідла, побачила, як почали тремтіти її руки. В її голові почала формуватися крихка гіпотеза, яка потрясла її до глибини душі:

Ібліс хотів її використати.

Він хотів привести її до влади й контролювати її. Без сумніву, щоб забезпечити масовий хаос і знищення глиняних, які скривдили його, істот, яких він звинувачує у своєму падінні.

Алізе почала повільно відступати від блакитноокого короля. Її охопило дивне безумство, страх, який осліплював. Мимоволі вона подивилася на годинник.

П’ять хвилин до півночі.

Алізе кинулася до виходу, удруге вирвавшись із вогняного кола неушкодженою, залишки її сукні знову охопило полум’я. Вона збивала з неї вогонь, навіть коли бігла, навіть коли не знала, куди прямує.

Туланський король покликав її.

— Чекай… Куди ти зібралася? У нас була угода… Тобі за жодних обставин не можна тікати…

— Я мушу, — розпачливо мовила вона. Дівчина знала, що звучить божевільно, адже від диявола не можна втекти, не можна врятуватися від його шепоту. Проте вона нічого не могла вдіяти з мукою, що охопила її. Вона її збентежила.

— Мені шкода, — кричала вона. — Мені шкода, але я мушу піти… мушу десь сховатися, де він не зможе…

Алізе відчула, як щось схопило її нутро. Щось на кшталт пориву вітру, крила. Її ноги раптом почали штовхатися, піднімаючи її тіло вгору, у повітря.

Вона закричала.

— Алізе! — заволав Камран, підбігаючи до країв своєї вогняної клітки. — Алізе…

Коли її тіло злетіло в повітря, паніка заполонила її легені.

— Зупини це, — кричала вона, її руки крутилися. — Опусти мене!

Вона відчула себе одночасно паралізованою і невагомою, не могла контролювати рухи свого тіла.

Чи ця темна магія піднесе її до місяця? Чи втопить її в озері? Проткне на мечі?

Усе, що вона могла робити — це кричати.

Вона вже наближалася до крокв, піднімаючись до самої стелі. Людей внизу було важко розрізнити, їхніх голосів не було чути…

А потім — сильний удар.

Крізь стіну палацу прорвався величезний звір, його шкірясте тіло було вкрите райдужною лускою, а розмах крил сягав завширшки з кімнату. Натовп здійняв крик і лемент, кинувшись в укриття. Алізе тим часом не могла відвести очей.

Вона ніколи раніше не бачила дракона.

Він пролетів низько і заревів. Його довгий шипований хвіст бив по стіні, залишаючи на мармурі вибоїни.

І тоді, немов пострілом, Алізе відпустили.