Страница 120 из 122
Вона полетіла додолу із жахливою швидкістю, звуки її власного крику заповнили її вуха, заглушаючи все інше. Вона ледве встигла усвідомити, що ось-ось помре, що розіб’ється вщент, ударившись об підлогу…
Дракон пікірував і жорстко підхопив її своєю спиною.
Вона щосили рвонулася вперед, ледь не втративши рівноваги, перш ніж вхопилася за шипастий загривок звіра, який без затримки злетів у височінь. Алізе відкинуло назад, її голова пішла обертом, серце калатало в грудях. Усе, що вона могла зробити, — це втриматися і не втратити самовладання. Дракон знову заревів, перш ніж змахнути своїми масивними крилами, здійнявши їх над зруйнованою стіною палацу і полинувши в нічне небо.
Довгий час Алізе не рухалася.
Вона відчувала себе паралізованою від страху і невіри, її розум був охоплений хвилею невизначеності. Поволі до її кінцівок, до кінчиків пальців повернулася чутливість. Незабаром вона відчула подих вітру на своєму обличчі, побачила, як нічне небо затягнулося навколо неї, немов опівнічне простирадло, усипане зірками.
Вона почала поступово розслаблятися.
Звір був важкий і міцний, і, здавалося, знав, куди прямує. Вона глибоко вдихнула повітря, намагаючись оговтатися від паніки, переконуючи себе, що буде в безпеці принаймні доти, доки тримається цієї дикої істоти. Раптом вона ворухнулася, відчувши м’які волокна, що торкнулися її шкіри крізь те, що залишилося від тонкої сукні, й подивилася вниз, щоб розгледіти його. Вона не усвідомлювала, що насправді сидить на маленькому килимі, який…
Алізе знову мало не закричала.
Дракон зник. Він усе ще був там — вона відчувала звіра під собою, відчувала його шкірясте тіло, але істота стала невидимою в небі, залишивши її плисти на візерунчастому килимі.
Це вкрай здивувало її.
Тоді вона зрозуміла, чому істота зникла, без її масивної фігури, яка закривала їй огляд, вона могла бачити світ внизу, бачити світ за горизонтом.
Алізе не знала, куди прямує, але наразі змусила себе не панікувати. Зрештою, у цій тиші, що її оточувала, відчувався дивний спокій. Коли її нерви розслабилися, розум загострився. Швидко стягнувши черевики, дівчина жбурнула їх у ніч. Вона з великим задоволенням спостерігала, як вони зникають у темряві.
Полегшення
.
Раптовий удар змістив вагу килима, налякавши її, і вона випросталася. Алізе обернулася, серце знову закалатало в грудях. Побачивши обличчя свого непроханого супутника, їй здалося, що вона готова кинутися в небо разом із черевиками.
— Ні, — прошепотіла вона.
— Це
мій
дракон, — мовив туланський король. — Тобі не дозволено викрадати мого дракона.
— Я його не крала, істота сама взяла… Чекай… як ти сюди потрапив? Ти вмієш літати?
Це змусило його засміятися.
— Невже могутня імперія Ардунія настільки бідна на магію, що тебе дивують такі маленькі фокуси?
— Так, — сказала вона, кліпаючи очима. Тоді запитала: — Як тебе звати?
— Навіщо тобі знати моє ім’я?
— Щоб я могла ненавидіти тебе більш неформально.
— А. Ну тоді можеш називати мене Кір.
— Кіре, — сказала вона. — Ти огидне чудовисько. Куди ми, в біса, прямуємо?
Її образи, здавалося, не мали на нього жодного впливу, позаяк він усе ще посміхався, коли сказав:
— Ти справді досі не зрозуміла?
— Я занадто схвильована для цих ігор. Будь ласка, просто скажи, яка жахлива доля чекає на мене тепер.
— О, шкода це казати, але найгірша з доль. Ми зараз прямуємо до Тулану.
Носта обпікала шкіру, й Алізе відчула, як її тіло закам’яніло від страху. Вона була приголомшена і налякана, але чути, як король імперії так зневажає власну землю…
— Невже Тулан справді настільки жахливе місце?
— Тулан? — його очі розширилися від подиву. — Зовсім ні. Один квадратний сантиметр Тулану більш дивовижний, ніж вся Ардунія, і це очевидний факт, а не суб’єктивна думка.
— Але тоді, — вона насупилася, — чому ти сказав, що це буде найгірша з доль?
— А, це, — Кір відвів погляд убік, вдивляючись у нічне небо. — Що ж. Пам’ятаєш, я казав, що дещо завинив нашому спільному другові?
— Так.
— І що допомога тобі — це єдина відплата, яку він може прийняти?
Вона ковтнула.
— Так.
— А ти пам’ятаєш, як я говорив, що він хотів, щоб ти правила? Щоб ти була королевою джинів?
Алізе кивнула.
— Що ж. У тебе немає королівства, — сказав він. — Немає землі, щоб володарювати. Ні імперії, якою правити.
— Ні, — тихо мовила вона. — Немає.
— Ну що ж. Ти їдеш до Тулану, — сказав Кір, швидко вдихнувши. — Щоб вийти за мене заміж.
Алізе раптом скрикнула і впала з дракона.