Страница 116 из 122
Раптово навколо нього і міс Худи спалахнуло вогняне кільце близько метра в діаметрі. Полум’я було настільки гнітюче, що Алізе відчувала його навіть зі свого місця.
Міс Худа почала ридати, цього разу майже істерично. Серце Алізе шалено калатало в грудях, вона чула, як Омід різко вдихнув.
Уся ця ніч була нічим іншим, як катастрофою.
Камран ступив крок уперед, і натовп з подихом розступився. Принц наблизився до полум’я так близько, як тільки міг, і легені Алізе стиснулися. Вона була налякана і
розлючена
, дивлячись на божевільного, який тримав її подругу в заручниках.
Дурень
, хотілося кричати на цього навіженого незнайомця.
Ти безмозкий, безмозкий дурень.
Принц тим часом підійшов до нього з таким холоднокровним виглядом, що можна було подумати, ніби жодної небезпеки не існує.
— Ваша світлосте, — сказав Камран. — Так не можна поводитися з нашими гостями. Попрошу вас лише один раз: загасіть вогонь і відпустіть леді.
Алізе завмерла і насупилася.
Ваша світлосте?
Невже Камран насміхався з нього? Вона не могла придумати жодної іншої причини, чому спадкоємний принц Ардунії міг сказати таке, хоча навіть жартома це мало вигляд…
Алізе заплющила очі, відчувши, як кімната закрутилася. Спогад про голос Камрана заповнив її голову.
Звідки саме ти знаєш туланського короля?
Якщо принц зміг розгледіти її в натовпі, він, мабуть, також бачив, як вона розмовляла з блакитнооким незнайомцем — і, боже милостивий, що він міг про неї подумати. Вона спілкувалася з туланським королем усього за кілька годин після поцілунку з ардунійським принцом.
Навіть вона розуміла, наскільки зрадницькою була ця картина.
Сором охопив шкіру Алізе раптовим жаром. Сором, якого вона не заслужила, але відчувала все одно. Її розгубленість і побоювання потроїлись, оскільки її розум не припиняв ставити нові запитання.
Невже Хазан уклав угоду з туланським королем? Якщо так, то як? Чому? Яку велику послугу міг надати міністр королю, адже той ризикував своєю репутацією суверена грізної імперії, щоб відплатити за неї? Що ж такого зробив Хазан?
Алізе знову підвела очі, коли почула голос незнайомця.
— А ти, мабуть, принц, — сказав він. — Улюблений принц Камран, меланхолійний королевич Сетару, друг безпритульних дітей і слуг. Ваша репутація випереджає вас, сір.
— Як ти смієш так розмовляти з принцом, жалюгідна свиня, — викрикнула міс Худа, сердито змахуючи сльози, перш ніж підняти канделябр над головою. — Варта! Варта!
— О, так, звісно, — відповів молодий король. — Покличте, будь ласка, охоронців. Приведіть їх сюди, нехай вони вголос визнають свої гріхи. Усі, хто виконує накази короля Заала, є співучасниками його злочинів.
Камран витягнув меча і наблизився до полум’я так близько, що Алізе затамувала подих.
— Ти говоритимеш погано про короля в його власному домі, на його власній землі? — сказав принц з блискавичним спокоєм. — Негайно звільни дівчину, або я відрубаю тобі голову.
— Скажіть мені, сір, як ви дістанетеся до моєї голови? Якими чарами пройдете крізь вогонь, щоб забрати її? Якою силою приборкаєте мою, коли всі ваші Провидці мертві?
У цей момент кімната вибухнула зітханнями й криками, вигуками здивування і страху. Алізе обернулася, споглядаючи це. Її серце не переставало калатати в грудях.
— Це правда?
— Він божевільний.
— Де король?
— …але цього не може бути…
— Не вірте жодному слову…
— Король! Де король?
У цю мить з’явився король Заал. Він пройшов крізь натовп з мовчазною гідністю і з високо піднятою головою навіть під вагою велетенської корони.
Молодий король одразу ж загасив вогонь, відпустивши міс Худу. Кілька людей кинулися до неї, допомагаючи їй дістатися до безпечного місця. Блакитноокий незнайомець кинувся назустріч королю Заалу, створивши ще одне вогняне коло, яке замкнуло обох монархів у пастці.
Тоді Алізе зрозуміла, що краще згниє в канаві, ніж піде кудись з цим мідноволосим негідником. То це і є ті кілька завдань, які він збирався виконати? Це і є та справа, яка, як він запевняв, не займе багато часу?
О, вона хотіла врізати йому.
— Ти битимешся зі мною, чи не так? — тихо промовив король Заал.
— Зовсім ні, — весело відповів дурень. — Не буде жодної битви, ваша величносте. Коли я покінчу з вами, ви благатимете мене про смерть.
Король Заал розреготався.
Хтось із натовпу вигукнув:
— Кличте солдат! Магістрат!
— Магістрат? — південний король голосно засміявся. — Маєте на увазі своїх слабких корумпованих чиновників? Скажіть мені, шляхетні вельможі Ардунії, чи знаєте ви, що ваші судді отримують додаткову платню від корони за те, що відловлюють безпритульних дітей?
Алізе відчула, як Омід напружився поруч з нею.
— О, бачу по ваших очах, що ви цього не знали. Та й навіщо вам це, власне? Хто ж сумуватиме за нікому не потрібними осиротілими дітьми?
— Що тобі тут треба? — різко промовив король Заал. Він був розлюченим, так, але Алізе на мить здалося, що він здавався…
Наляканим.
— Мені? — безумець указав на себе. — Що мені потрібно? Я хочу занадто багато, ваша величносте. Я занадто довго стікав кров’ю за гріхи мого батька, і я втомився від цього, втомився бути в боргу перед таким безжалісним повелителем. Але ви ж знаєте, як це, чи не так?
Король Заал витягнув меча.
Південний король знову засміявся.
— Ви справді збираєтеся кинути мені виклик?
— Ваша величносте, будь ласка… — Камран рушив уперед, немовби хотів увійти у вогняне кільце, та король Заал підняв руку, щоб зупинити його.
— Незалежно від того, що станеться сьогодні ввечері, — сказав йому король Заал, — ти повинен пам’ятати про свій обов’язок перед цією імперією.
— Так, але…
— Це все, дитя, — прогримів він. — Тепер залиш мене вести власну битву.
— Як я вже казав вам, ваша величносте, — знову мовив божевільний. — Битви не буде.
Туланський король з розмахом підняв руку, і шати короля Заала розірвалися на плечах, оголивши великі шматки лускатої і знебарвленої шкіри.
Обличчя короля знітилося, він ошелешено дивився на себе, а потім на свого південного ворога.
— Ні, — прошепотів він. — Ти не можеш.
— Невже ви не збираєтеся робити припущення? — вигукнув божевільний у натовп. — Чи не ризикнете здогадатися, що магістрат робить зі спійманими безпритульними дітьми?
Алізе раптом відчула, що не може дихати.