Це зіткане королівство

Розділ тридцять восьмий

АЛІЗЕ СТРІМГОЛОВ КИНУЛАСЯ в хаос, її серце сильно калатало в грудях. Омід не відставав від неї. Її голова вже паморочилася від тягаря стількох одкровень, а тепер ще й це? Що відбувалося?

Вона не мала ані хвилини, щоб осмислити те, що Хазан був міністром принца, ані тим більше проаналізувати тривожну підозру, що Хазан говорив не з Камраном, а з нею, попереджаючи, щоб вона покинула бал, оскільки там було небезпечно.

Хазан був таким стурбованим, що це її налякало.

Можливо, він боявся, що у неї обмаль часу. Незнайо­мець сказав, що Алізе потрібно покинути палац до півночі, але він залишив її з таким слабким занепокоєнням, що вона навіть не подумала, ніби він мав на увазі це буквально. І все ж, якщо його слова правдиві, — вона глянула на годинник у холі, — то до опівночі залишалося ще тридцять п’ять хвилин. Здається, часу вдосталь.

Невже Хазан мав на увазі, що вона має дістатися до транспорту сама, без допомоги незнайомця? Він сказав, що відправив повідомлення, але що він мав на увазі? Напевно, записки, які лежали разом із сукнею і туфлями? Чи появу мідноволосого юнака?

Ні, вирішила Алізе, Хазан, мабуть, мав на увазі черевики, адже яке ще повідомлення вона отримала сьогодні, що могло б допомогти їй у втечі?

О, якби вона могла застати Хазана наодинці — якби могла отримати бодай хвилину його часу…

Алізе озирнулася на ходу, намагаючись відшукати обличчя Хазана, але Камран і його міністр потрапили в менший натовп, ніж вона, позаяк юрба знала, що навіть посеред хаосу треба розступитися перед принцом.

Хоча навіть хаос був дивним.

Крики припинилися, але й музика також. Більшість людей кинулася до джерела переполоху, інші ж застигли в розгубленості. Здавалося, усі чекали, чи можна приписати цей жахливий крик комусь зі збентежених гостей — можливо, молода жінка знепритомніла, чи хтось надмірно перелякався. Здавалося, усі розмірковували над тим, чи зможуть вони й далі безтурботно насолоджуватися ве­чором, адже ніхто ще не підтвердив причину для паніки.

Алізе проштовхувалася крізь натовп, хвилюючись за долю міс Худи й гадаючи, куди вона поділася, аж раптом тишу розірвав ще один крик жаху. Алізе застигла на місці, вражена звуком знайомого голосу молодої жінки.

— Ні, — кричала міс Худа. — Я не… Ви не можете…

Страх, немов смола, заповнив усе нутро Алізе. Без сумніву, незнайомець напав на міс Худу — у цьому Алізе була впевнена, хоча й намагалася зрозуміти його мотиви. Чому він так легко порушив свою обіцянку? Навіщо йому було катувати міс Худу?

Руки Алізе стиснулися, її тіло охопила відчайдушна потреба діяти, коли хтось смикнув її за руку.

Омід

.

— Це голос жінки, яка ховалася, — сказав він поспішно. — Гадаю, їй потрібна допомога.

Алізе подивилася на високого дванадцятирічного хлопчика.

— Так, — сказала вона. — Можеш відвести мене до неї? І якнайшвидше?

— Звісно, — відповів він, рушаючи з місця. — Просто йди за мною.

Алізе без жодного слова пішла за хлопцем. Вони вдвох пробиралися крізь юрбу, обминали стільці, час від часу залазили під столи. Вона зрозуміла, що Омід добре знаєть­ся на тому, як знайти вузький невідомий прохід крізь боже­вілля, адже, незважаючи на своє перевиховання, він був безпритульним і добре знав, як прокласти шлях крізь натовп.

Він провів Алізе з дивовижною швидкістю, привівши їх обох до темного закапелка в дальній частині бальної зали, де міс Худа відступала від того, що здавалося високою тінню людини, тримаючи руки перед собою і захищаючись.

Алізе здалося, що вона впізнала цю тінь.

— Стій, — різко сказала вона, простягнувши руку, щоб зупинити Оміда, котрий ішов уперед.

Вона потягнула їх обох за перфоровану дерев’яну ширму, де вони низько пригнулися, спостерігаючи за сценою крізь зіркоподібні вирізи. Алізе не дуже уявляла, що очікувала побачити, але її здогадки були настільки далекі від істини, що вона аж рота роззявила від несподіванки.

Міс Худа не просто випрямила перед собою руки, а тримала канделябр і наближалася до високої тіні так, наче збиралася її вдарити.

— Тепер уже не такий могутній, чи не так? — казала вона. — Уже не такий страшний, ні, не такий, перебуваючи в моїй милості.

— Послухай, горласта, — пролунав їдкий знайомий голос незнайомця. — Я намагався бути терплячим з тобою заради неї, але якщо ти не хочеш допомагати, у мене не буде іншого вибору, окрім як…

— Ні, — вигукнула міс Худа. — Ви більше ніколи не застосуєте до мене магію, сер, ніколи, або, або я… я зроблю щось жахливе… Я накажу, щоб вас розтоптала упряжка коней…

— Я ніколи й не казав, що застосую до вас більше магії, — різко відрізав він. Якщо ви забули, я робив свої справи, коли

ви

вдарили

мене

по голові — у дуже не жіночний спосіб, я б сказав, проявивши таку жорстокість, і коли я був люб’язним…

—

Люб’язним

? — вигукнула вона. — Ви вкрали мій голос! А потім безцеремонно кинули мене в самому центрі королівського балу в моїй мусліновій повсякденній сукні! Я не зі своєю сім’єю, про мене не оголосили офіційно, ніхто навіть не знає, що я тут, і тепер я ніколи не зустрінуся з принцом. — Її груди здіймалися, коли вона намагалася вдихнути. — Ви хоча б усвідомлюєте жорстокість своїх дій? — промовила вона, замахнувшись на нього канделябром. Він ухилився від її нападу. — Я не можу дозволити, щоб хтось бачив мене такою. Ніби моє соціальне становище вже не було зруйноване, а тепер я в палаці на, можливо, найбільшій події сезону, і я не зробила зачіску, у мене в зубах застрягла їжа, я не змінила капці й не знаю, як дістануся звідси додому…

— Знаєте, я передумав, — сказав юнак, — можливо, я вб’ю вас. Хоча, з іншого боку, якщо ви так боїтеся чужих думок, я завжди можу відкинути ваш мозок на кілька сантиметрів назад…

Утретє міс Худа закричала.

— О ні, — прошепотів Омід. — Це недобре.

Збіглися люди, почав збиратися натовп, поміж них були Хазан і принц. Алізе та Омід спостерігали з тіні, як блакитноокий незнайомець зітхнув, пробурмотів нешляхетне слово і вийшов з темряви, відкриваючи себе із широкою посмішкою.

Алізе раптом стало погано від хвилювання.

— Ласкаво прошу всіх і кожного, — сказав незнайомець. — Бачу, ви прийшли подивитися на виставу. Я дуже радий вам допомогти, хоча, зізнаюся, усе відбувається зовсім не так, як я собі це уявляв. З іншого боку, мені завжди подобалася певна спонтанність.