Страница 114 из 122
— Я навіть не був упевнений, що це ти, адже ніколи не бачив тебе без маски. Шукав тебе всю ніч і питав майже у всіх, кого міг знайти, чи не бачили вони дівчину у сноді, на випадок, якщо ти все ще носиш свою, але вони лише вказували на слуг, а я відповідав: «Ні, ні, ні, вона гостя на балу». Усі сміялися з мене, як з божевільного, крім однієї дівчини, звісно, однієї дівчини, я забув її ім’я, міс щось там, вона сказала мені, що знає, про кого я говорю, і що ти одягнена у фіолетову сукню, і що ти не служниця у сноді, а королева, а я так сміявся, я сказав…
— Прошу? — утрутився Хазан. — Хто ця особа? Чому вона казала тобі такі речі? Звідки вона знає про…
— Поки ми ставимо запитання, звідки ти знаєш ім’я цієї дівчини? — спитав Камран. — Як ви з нею взагалі спілкуєтеся?
— Перепрошую, ваша високосте, — сказав Омід, — але я міг би поставити вам те саме запитання.
— Ти, малий паскуднику…
— Власне, саме через Оміда я сьогодні тут, — тихо втрутилася Алізе. Камран аж напружився від несподіванки.
Вона завжди дивувала його.
Він дивився, як вона ніжно усміхається до дитини.
— Він запросив мене на бал як вибачення за те, що намагався мене вбити.
Неймовірно, але Омід почервонів ще дужче.
— Але ж я ніколи не збирався вбивати тебе.
— Ти використав королівську грамоту, щоб запросити дівчину на бал? — Камран вражено витріщився на хлопця. — Ти підступний пройдисвіте. Невже ти уявив себе якимось юним розпусником?
Омід насупився.
— Я лише намагався загладити свою провину, сір. Я не мав на увазі нічого непристойного.
— Але хто та жінка? — запитав Хазан. — Та, що сказала тобі, — він нервово подивився на Алізе, — що ця молода леді — королева?
Камран кинув на міністра застережливий погляд.
— Звісно, це був просто жарт, міністре. Дурний жарт, щоб налякати дитину.
— О, ні, сір, — Омід рішуче похитав головою. — Вона не жартувала і була дуже серйозною, навіть наляканою. Вона сказала, що ховається від когось, від людини, яка наслала на неї жахливі чари, і якщо я знайду Алізе, то повинен сказати їй, щоб вона тікала, — він насупився. — Ця жінка була дуже дивною.
Принца охопив страх, побоювання, яке він більше не міг відганяти. Чоловік, який творив магію? Звісно, не могло бути жодних сумнівів щодо особи злочинця.
Усі Провидці Сетару були мертві.
Нікого, крім короля Кіра, не підозрювали у використанні магії цієї ночі. Якого ще лиха міг накоїти жахливий король?
Принц зустрівся поглядом з Хазаном, який був так само переляканий.
— Оміде, — тихо мовила Алізе. — Покажеш мені, де ховається та леді?
— Ваша високосте, — різко сказав Хазан, знову опускаючи очі до підлоги. — Вам треба йти. Негайно. З усією можливою поспішністю…
— Так, гаразд, — холодно сказав Камран. — Тобі не потрібно влаштовувати істерику, міністре. Якщо пробачиш мені…
Його перервав пронизливий крик, від якого кров холонула в жилах.