Страница 111 из 122
ваша величносте
, що я теж не хочу бути тут. Я змушений перебувати у вашому товаристві лише за наказом безжалісного повелителя, і мені це зовсім не приємно.
Алізе відкрила рот, щоб заперечити, але незнайомець різко розвернувся і пішов геть.
Вона дивилася, як він проштовхується крізь натовп, з легкістю зникаючи в морі тіл. Те, як він швидко рухався серед такої кількості людей, дивувало і збивало з пантелику, хоча й не так сильно, як його останні слова.
Він змушений перебувати у її товаристві за наказом
безжалісного повелителя?
Це не схоже на Хазана, але що вона насправді знала про нього? Узагалі про кого-небудь?
Алізе дивилася на широку спину незнайомця, що віддалявся, на чіткі лінії його чорного костюма, на чудернацький капелюх, який він тримав в одній руці.
Вона не могла його зрозуміти, і це її непокоїло. Як вона могла довірити своє життя тому, кому не могла довіряти?
Зітхнувши, Алізе повернулася йти, але зупинилася, побачивши, що її блакитноокого супутника перехопив сам Хазан, потилиця його русявого волосся різко контрастувала з насиченим бурштином мідного волосся незнайомця.
Алізе ледь не заплакала від полегшення.
Отже, вони знали один одного, вони справді разом планували її втечу. Хвиля спокою, що прокотилася по її нервах, заспокоїла й численні тривоги. Так, методи незнайомця були нетрадиційними, але вона помилялася: йому цілком можна було довіряти. Він зняв своє закляття з міс Худи, дав слово, що не заподіє шкоди молодій жінці, й тепер вона мала докази того, що він їй не брехав. Увесь цей час Алізе довіряла ності, яка вела її, але все ж таки відчула велику втіху, отримавши докази, які могли надати лише її власні очі.
Нарешті Алізе могла вільно дихати.
Блакитноокий незнайомець і Хазан і далі розмовляли, й Алізе розривалася між пошуком міс Худи та бажанням приєднатися до їхньої невеличкої компанії. Вона мала стільки запитань до Хазана, стільки хотіла розпитати й, можливо…
Можливо, якби вона не шукала міс Худу, то, напевно, не знайшла б дівчину, і тоді можна було б спокійно дозволити молодій жінці повернутися до свого життя. Зрештою, що зміниться, якщо міс Худа розповість людям про те, що бачила? Алізе на той час уже давно зникне.
Хоча, можливо, плітки зашкодять не
їй
, а її блакитноокому супутнику. Тепер, знаючи, що він не негідник, їй важче легковажити його життям, особливо після всього, що він зробив, аби врятувати її.
Алізе закусила губу, її погляд бігав між великою кімнатою і високими постатями двох юнаків.
О, до біса все це.
Вона відпустить міс Худу. Їй потрібно поговорити з Хазаном, позаяк було занадто багато невизначеності.
Алізе почала продиратися назад крізь тисняву, пробираючись між тілами, щоб наздогнати джентльменів, які почали швидко рухатися в протилежному напрямку.
— Зачекайте, — гукнула вона. — Куди ви…
Мідноволосий незнайомець обернувся, перехопивши її погляд своїми звуженими очима. Він хитнув їй головою рішуче один раз.
Здавалося, він сказав: «Небезпека. Не йди за нами».
Алізе відчула, як носта потеплішала, і затамувала подих від несподіванки. Як носта зрозуміла невисловлене попередження?
Вона стояла на місці, вражена дивацтвами цього вечора, коли відчула, як відгомін знайомого шовковистого шепоту заполонив її голову, наповнивши страхом.
Повзучий жах охопив її серце, пронизав шкіру, наповнив рот жаром.
Вона побігла наосліп.
Саме паніка зумовлювала її рвучкі рухи й провокувала втечу, ніби Алізе могла коли-небудь втекти від диявола. Вона знала про марність втечі навіть тоді, коли відчайдушно проштовхувалася крізь щільно заповнену кімнату, коли знала, що її зусилля були марними.
Його шепіт, наче пара, заповнював її голову.
Остерігайся золота, корони, очей.
— Ні, — вигукувала вона на ходу. — Ні, н…
Остерігайся золота, корони, очей.Короля, котрий прагне запобігти смерті своїй.
— Зупинись, — закричала Алізе, затуливши руками вуха. Вона не знала, куди прямує, лише знала, що їй потрібне повітря, потрібно втекти від тисняви натовпу. — Геть, геть з моєї голови…
Остерігайся золота, корони, очей.Короля, котрий прагне запобігти смерті своїй.
Здолай темряву, піднімися на огорожу.Двоє товаришують з ворогом людського роду.
— Залиш мене на самоті! Будь ласка, просто залиш мене…
Змія, шабля, полум’яне сяйво —Троє битимуться, шалено, гнівливо.
Алізе вхопилася за мармурову колону й притулилася до неї, притискаючи незвично розпалену щоку до прохолодної поверхні.
— Будь ласка, — задихалася вона. — Благаю, дай мені спокій…
Блазень завжди заважатиме.Трьох монархів країна не матиме.
Щось зламалося, дим вирвався з її горла, і ось так просто його не стало.
У Алізе запаморочилося в голові, їй перехопило подих від страху. Вона притиснулася до блискучого мармуру, відчула, як холод проникає під шкіру крізь сітчасту сукню. Вона була впевнена, що замерзне в цій сукні, але не передбачала тисняви тіл, їхнього загального жару, незвичного тепла, яке вона відчула цієї ночі.
Алізе заплющила очі, намагаючись вирівняти дихання.
Вона не знала, де перебуває, та їй було байдуже. Дівчина ледве чула власні думки через стукіт серця, що шалено калатало в грудях.
Вона навіть не змогла розшифрувати першу загадку, яку отримала від диявола, як же вона зможе зрозуміти цю другу?
Гірше, набагато гірше: його візити знову і знову виявлялися передвісником лиха. Лише кілька днів тому він заполонив її голову шепотом про нещастя, і, о, як вона тепер страждала від наслідків. Як різко змінилося і зруйнувалося її життя відтоді, як вона востаннє чула його голос у своїй голові? Що це означало для неї тепер? Чи втратить вона будь-яку крихту надії, яку нещодавно здобула?
Такого поспішного візиту Ібліса ще не було. Зазвичай Алізе мала місяці, а не дні перепочинку, перш ніж його зловісний голос знову проникав у її свідомість, приносячи із собою всілякі негаразди й неспокій.
Як тепер її катуватимуть?
— Алізе.
Вона закам’яніла і, ухопившись за прохолодну колону, повернулася обличчям до зовсім іншої тортури. Серце Алізе билося абсолютно інакше, пульс небезпечно підскакував до її горла.