Це зіткане королівство

Розділ тридцять шостий

АЛІЗЕ ЗАКРУЖЛЯЛА ПО СПІРАЛІ, падаючи, провалю­ючись крізь шари ночі, наближаючись до смерті, яка зачепила її шкіру, не забравши душу. Їй здалося, що вона чула свій крик, коли падала, але в якусь мить вона також замислилася, чи це не сон. Можливо, її життя — це якийсь дивний мерехтливий гобелен, нескінченні нитки безглуздості.

Спочатку вона відчула, як її ступні вдарилися об землю, як від удару здригнулися ноги, стегна, заскреготіли зуби. Розплющивши очі, вона наштовхнулася на нього, притиснувшись до його грудей. Коли вона відсахнулася, у вухах гриміла музика, голова йшла обертом, гомін балачок і сміху пронизував туман у голові, у носі відчувався запах солодощів, чужі тіла торкалися її шкіри.

Там було тепло, не було чим дихати й грала гучна музика — забагато всього. Проте вона одразу ж зрозуміла, де опинилася, тому зараз же почала хвилюватися про міс Худу. Відштовхнувшись від незнайомця, Алізе почала шука­ти свою нову подругу, гадаючи, де вона, й розмірковуючи, чи не втратила та назавжди здатність розмовляти.

Алізе більше не довіряла незнайомцю.

Їй було байдуже, чи він союзник Хазана. Як тепер вона може вірити будь-яким його словам? Він виявився жорстоким і химерним, і вона більше не дозвол…

Хтось взяв її за руку, і Алізе, злякавшись, повернулася і побачила того самого блакитноокого химерного незнайомця. Вона подивилася на їхні стиснуті руки, на його обличчя, гадаючи, чи їй примарився жах, що пломенів у його очах.

— Куди ви зібралися? — він звучав по-іншому. Повна протилежність тому байдужому юнаку, якого вперше побачила. — Ви ж не намагаєтеся втекти, чи не так?

Алізе так здивувалася страху в його очах, що аж розсміялася.

— Ні, я не тікаю, дивне ви створіння. Я шукаю міс Худу. Вона, безсумнівно, перелякана десь і не може покликати на допомогу — через те, що ви з нею зробили.

Висмикнувши свою руку з його, вона проштовхнулася крізь натовп, подумки тішачись захисту, який дарувала їй сукня, але раптом нахмурилася, прикусивши губу, коли згадала, хто подарував їй цей одяг.

Принаймні про це він їй не брехав. Сукня справді була дивом.

Люди, здавалося, проходили повз неї, ніби її не існувало, їхні погляди жодного разу не зупинялися на її обличчі. Думка про те, що стільки незнайомих людей бажають їй зла, викликала занепокоєння, але водночас її втішало те, що не потрібно хвилюватися через очі чи сноду. Тут не було нікого, хто б плюнув у неї, не було нікого, хто б відштовхнув її з проходу чи хто б наказав їй відшкрібати фекалії з грубого каменю.

Проте Алізе не давало спокою усвідомлення, що за свою безпеку вона завдячує цьому дивному незнайомцеві, оскільки все в ньому раптом здалося їй зрадницьким. Якщо він міг змусити міс Худу замовкнути, то що він міг зробити з Алізе, якщо вона перейде йому дорогу? Цілком можливо, що сукня і черевики були пасткою. Що, як їх зачарували, аби затягнути її в небезпечне місце? Що, як вона вирушить за своїми ногами до загибелі? Можливо, їй варто викинути сукню — або знищити її. Але як бути зі взуттям? Що вона взує натомість?

Як вона зможе втекти?

— Я все повернув, — озвався незнайомець, що йшов слідом за нею.

Злякавшись, Алізе розвернулася.

— Що ви повернули?

— Інша дівчина. Гучна, — сказав він. — Вона знову зможе говорити. — Навіть скоротивши відстань між ними, він не доклав жодних зусиль, щоб притишити голос, не виказуючи жодного видимого занепокоєння, що його можуть підслухати.

Це змусило Алізе замислитися, чи він також носить магічний захист на своєму одязі.

— Ви все повернули просто так? — запитала Алізе, дивлячись на нього, коли він наблизився. Він мав напрочуд мінливий характер.

— Так, — відповів він. Зблизька його очі мали дивовижний блакитний відтінок, особливо під заломленим світлом стількох люстр. — В обмін на це я прошу ваше слово, що ви не втечете, що б не сталося.

— Моє слово? — здивовано перепитала вона. — Але чому ви так хвилюєтеся, що я можу спробувати втекти?

— Тому що ця ніч буде важкою. Мене послали сюди, щоб забрати вас, і це моя головна мета, але поки я тут, то планую виконати певні завдання, в обмін на які мені пробачать деякі доволі великі борги, — він помовчав. — Вас легко налякати?

Алізе обурилася.

— Ви ображаєте мене навіть тим, що ставите таке питання.

— Гаразд. Тоді я прошу ваше слово.

— Ви його не отримаєте.

Він примружив очі.

— Перепрошую?

— Я виконаю ваше прохання, тільки якщо ви спочатку присягнетеся, що не заподієте їй шкоди.

— Кому? Галасливій дівчині?

— Присягніться, що не скривдите її і не застосуєте до неї магію…

— Та годі вам, ви просите занадто багато.

— Вам потрібне моє слово, що я не втечу? — запитала Алізе. — Що ж, я маю вам довіряти. Дайте

мені

своє слово, що не скривдите її. Це моя умова.

— Гаразд, — різко відказав він. — Але мушу вас попере­дити: якщо порушите свою обіцянку, то будуть наслідки.

— Які наслідки?

— Я не буду з вами люб’язним.

Алізе розсміялася.

— Хочете сказати, що зараз ви зі мною люб’язний?

— Прийду за вами за пів години, — сказав він, насупившись. — Я повинен провести вас до нашого транспорту до опівночі, інакше він засне, а відновлення його роботи коштуватиме нам багато часу.

— Наш транспорт засне? Маєте на увазі водія?

Він проігнорував її.

— Приведіть дівчину, і швидко, адже я боюся, що її буде важко вгамувати.

Алізе насупилася.

— А ви що робитимете?

— Як я вже казав, мені треба владнати деякі справи. Це не займе багато часу.

— Деякі справи? — Нерви Алізе трохи похитнулися. — З Хазаном, ви маєте на увазі?

Незнайомець кліпнув.

— З Хазаном?

— Так… у мене до нього є багато питань. Ви знаєте, де він? Чи зміг він дістатися балу?

Очі незнайомця розширилися, потім звузилися, немов у фокусі телескопа.

— Я не знаю.

— Ох, — Алізе прикусила губу. — Що ж, ви…

— Наразі просто зосередьтеся на пошуках цієї дівчини. Якщо вам знадобиться допомога, ваше взуття доставить вас туди, куди вам потрібно.

— Якщо це правда, то чому саме ви маєте провести мене до мого транспорту?

— Тому що це

мій

транспорт, — мовив він розлючено, — а ви лише позичите його.

Вона відсахнулася від нього, почувши отруту в його голосі.

— І я хочу, щоб ви знали, — сказав він, — що поки ви так зайняті роздумами про те, чи я надійний, я ставлю собі те саме питання про вас. Можу вас запевнити,