Страница 11 из 122
З певним болем вона визнала обставини свого народження: що саме диявол першим привітав її біля колиски, і його небажані шифри були такими само невідворотними, як і мокрий дощ. Батьки Алізе відчайдушно намагалися вигнати цього звіра з дому, але він повертався знову і знову, назавжди вишиваючи гобелен її життя зловісними передчуттями, що здавалися обіцянкою загибелі, якої вона не могла уникнути.
Навіть зараз відчула диявольський голос, відчула його у вигляді духу, який вивільнився всередині її тіла й пронизував її кістки.
Жив-був чоловік
, — прошепотів він.
— Ні, — вона майже викрикнула, запанікувавши. — Не треба ще однієї загадки, будь ласка…
Жив-був чоловік,
— прошепотів він, —
котрий
носив по змії на кожному плечі.
Алізе затулила вуха обома руками, хитаючи головою. Їй ще ніколи так сильно не хотілося плакати.
— Будь ласка, — мовила вона, — будь ласка, не треба…
Знову:
Жив-був чоловік,котрий носив по змії на кожному плечі.Якщо змії були добре нагодовані,їхній господар переставав старіти.
Алізе заплющила очі, підтягнула ноги до грудей. Він не зупинявся. Вона не могла його прогнати.
Ніхто не знав, що вони їдять, навіть коли дітей…
— Будь ласка, — сказала вона, благаючи. — Будь ласка, я не хочу знати…
Ніхто не знав, що вони їдять,навіть коли дітей знаходилиз вийнятими з черепів мізками,розкиданими на землі тілами.
Вона різко вдихнула, і він зник. Диявольський голос вирвався з її кісток, кімната раптово здригнулася навколо, тіні піднялися і розтягнулися. У спотвореному світлі на неї подивилося дивне, затуманене обличчя. Алізе так сильно закусила губу, що відчула смак крові.
На неї дивився юнак, якого вона не впізнала.
У тому, що він був людиною, Алізе не сумнівалася, але щось відрізняло його від інших. У тьмяному світлі парубок здавався вирізьбленим не з глини, а з мармуру, його обличчя було покреслене чіткими лініями, у центрі яких виднівся м’який рот. Що довше вона дивилася на нього, то сильніше калатало її серце. Чи був це чоловік зі зміями? Яке це мало значення? Чому вона повинна вірити всякому слову, яке сказав диявол?
О, але вона вже знала відповідь на це.
Алізе втрачала самовладання. Розум кричав їй, щоб вона відвернулася від навіяного обличчя, кричав, що все це божевілля, і все ж таки.
По її шиї пробіг жар.
Алізе не звикла довго затримувати погляд на якомусь обличчі, але саме це було надзвичайно гарним. Мало благородні риси, прямі лінії і западини, легку зарозумілість у розслабленому стані. Він нахилив голову, вивчаючи її, стійко дивлячись в очі. Його непохитна увага розпалила в ній забуте полум’я, приголомшивши втомлений розум.
А потім рука.
Його рука, що з’явилася із завитків темряви. Він дивився їй прямо в очі, коли провів зникомим пальцем по її губах.
Вона закричала.