Це зіткане королівство

Розділ другий

АЛІЗЕ ТІЛЬКИ-НО ВІДЧИНИЛА двері своєї комірчини, як відчула це, відчула

його

, ніби просунула руки крізь рукави зимового пальта. Серце калатало, і, завагавшись, вона стала у дверях як укопана.

Безглуздо

.

Алізе струснула головою, щоб прогнати думки. Їй почало маритися, і це не дивно: вона конче потребувала сну. Після того як вимела піч, їй довелося відтерти забруднені сажею руки та обличчя. І все це зайняло набагато більше часу, ніж вона сподівалася. Утомлений розум дівчини навряд чи міг нести відповідальність за свої маревні думки в цю годину.

Зітхнувши, Алізе ступила однією ногою в чорнильну глибину своєї кімнати, наосліп намацуючи сірник і свічку, які завжди тримала біля дверей. Місіс Аміна не дозволяла їй вечорами носити нагору другу свічку, бо не могла допустити ні поблажливості, ні можливості того, що дівчина може працювати ще довго після того, як гаснуть газові лампи. Проте брак уяви економки не змінює фактів: світло майже не проникало на таку висоту гігантського маєтку. За винятком рідкісних проблисків місяця, що пробивалися крізь малесеньке вікно коридору, горище вночі було темним і чорним, як смола.

Якби не відблиск нічного неба, який допомагав долати численні сходові прогони до її комірчини, Алізе, можливо, так і не знайшла б дорогу. Адже в товаристві цілковитої темряви відчувала страх, що паралізував, і нелогічно віддавала перевагу смерті.

Вона швидко віднайшла свою єдину свічку, чиркнула сірником, змахнула ним у повітрі й запалила гніт. Тепле сяйво окреслило коло в центрі кімнати, й Алізе вперше за весь день розслабилася.

Тихесенько зачинила за собою двері комори, увійшовши до кімнати, яка ледве вміщала її розкладачку.

Їй це подобалося.

Вона відчищала брудну комірчину до крові на пальцях, до тремтіння в колінах. У цих старовинних, красивих маєтках майже все колись було збудовано досконало, а тепер лежало поховане під шарами цвілі, павутиння та застарілого бруду. Алізе виявила елегантну підлогу, укладену у вигляді ялинки, суцільні дерев’яні балки в стелі. Коли закінчила з прибиранням, кімната засяяла.

Місіс Аміна, звісно, не заходила до старої комори відтоді, як віддала її прислузі, але Алізе часто думала, що б сказала економка, якби побачила це приміщення зараз, адже його було не впізнати. Вона вже давно навчилася бути вигадливою.

Зняла сноду, розгорнувши тонкий тюлевий шар, що прикривав її очі. Шовк був обов’язковим для всіх, хто працював обслугою, а маска презентувала її власника як представника нижчих класів. Вона була вільного крою і приховувала риси обличчя, водночас не затуляла огляд. Алізе вибирала роботу служниці дуже виважено. Щодня вона могла бути непомітною, рідко знімаючи сноду за межа­ми своєї кімнати. Хоча більшість людей не бачила її дивних очей, дівчина боялася, що одного разу хтось не той таки помітить.

Вона глибоко дихала, притискаючи кінчики пальців до щік і скронь, ніжно масажуючи обличчя, яке не бачила, здавалося, багато років. Алізе не мала дзеркала, а її випадкові позирки в дзеркала Будинку Баз відображали лише нижню третину її обличчя: губи, підборіддя, вигин шиї. Загалом вона була безликою служницею, однією з десятків, і мала лише невиразні спогади про те, який мала вигляд, або як їй колись описували її зовнішність. Це був шепіт материнського голосу на вухо, відчуття мозолистої руки батька на щоці.

Ти найкраща з нас усіх,

сказав він якось.

Алізе замкнула свідомість від спогадів, роззуваючись і ставлячи черевики в куток. За ці роки вона зібрала достатньо клаптиків зі старих замовлень, щоб зшити собі ковдру і відповідну подушку, котрі зараз лежали на матраці. Одяг повісила на старі цвяхи, ретельно обмотані різнокольоровими нитками; усі інші особисті речі склала в ящик з-під яблук, який знайшла викинутим в одному з курників.

Зняла панчохи й повісила їх провітрити на туго натягнуту мотузку. Сукня відправилася на один з різноколірних гачків, корсет — на інший, снода — на останній. Усе, що належало Алізе, усе, до чого торкалася, було чистим і впорядкованим, адже вона давно зрозуміла, що, коли дому немає, його можна вигадати: створити буквально з нічого.

Вона позіхала, сидячи лише у сорочці на своїй розкладач­ці з продавленим матрацом. Позіхала, витягуючи шпильки з волосся. День та її довгі, важкі кучері упали на плечі.

Думки почали плутатися.

З превеликою неохотою вона задула свічку, підтягнула ноги до грудей і впала, наче невагома комаха. Незрозумілий страх лише спантеличував її, адже, лежачи у ліжку із заплющеними очима, Алізе уявляла, що їй легше перемогти темряву, і, навіть тремтячи від звичного холоду, вона швидко занурювалася в сон. Потягнулася до своєї м’якої ковдри й накинула її на плечі, намагаючись не думати про те, як їй холодно, намагаючись взагалі не думати. Насправді вона так сильно здригалася, що ледве помітила, як він сів, і його вага продавила матрац в ногах ліжка.

Алізе стримала крик.

Її очі розплющилися, утомлені зіниці намагалися осягнути більше. Алізе несамовито поплескала по ковдрі, подушці, зношеному матрацу. На її ліжку не було тіла. У кімнаті нікого не було.

Невже вона марить? Вона намацала свічку і впустила її. Руки тремтіли.

Авжеж, це сон.

Матрац зарипів — вага змістилася, — і Алізе переповнив настільки сильний страх, що їй здалося, ніби перед очима промайнули іскри. Вона відштовхнулася назад, ударившись головою об стіну, і в якийсь спосіб біль сфокусував її паніку.

Пролунало різке клацання, і полум’я, що застрягло між його примарними пальцями, освітило контури обличчя.

Алізе не наважувалася дихати.

Вона не могла розгледіти його навіть у силуеті, принаймні чітко. Проте не обличчя, а голос зробив диявола сумнозвісним.

Алізе знала це краще за інших.

Диявол рідко з’являвся в якійсь подобі плоті, рідкісними були його чіткі та запам’ятовувані послання. Насправді ця істота не була такою могутньою, як стверджувала його репутація, адже йому було відмовлено в праві говорити подібно до інших. Він був приречений назавжди залишатися загадковим і мав право переслідувати людину, лише щоб згубити її, а не наказувати їй.

Зазвичай не було заведено заявляти про знайомство з дияволом, так само як і з упевненістю говорити про його методи, адже присутність такого зла найчастіше пізнавалася тільки завдяки загостренню відчуттів.

Алізе не подобалося бути винятком.