Страница 103 из 122
Розділ тридцять четвертий
АЛІЗЕ ЗАЦІПЕНІЛО ДИВИЛАСЯ на молоду жінку.
— Я справді не можу в це повірити, — промовила міс Худа із широко розплющеними від здивування очима. — Це ж ти. Як же так?
— Вибачте, але я не розумі…
—
Ось
, — сказала міс Худа, кинувшись до комода. Вона висунула одну із шухляд, порилася у своїх речах і незабаром підняла вгору конверт кремового кольору. — Ось.
Ось
.
Алізе поглянула.
— Лист?
— Я отримала його сьогодні. Візьми, — вона вклала його в руки Алізе. — Прочитай.
Серце Алізе мимоволі почало звично калатати, а по шкірі повільно поповзло хвилювання. З великим трепетом вона висмикнула записку з конверта, розгорнула папір і завмерла, побачивши знайомий почерк. Вона була написана тією ж твердою рукою, що й записка, яку Алізе отримала раніше: та, що зараз лежала в її кишені.
Сьогодні ви зустрінетеся з молодою жінкою зі сріблястими очима. Будь ласка, передайте їй
в руки пакунок, що прикріплений до цього листа.
Неначе пісковий годинник, Алізе відчула, як поступово наповнюється зернами прозріння. Вона раптом обважніла від тривоги й почуття страху. Цю записку написав той, хто доставив їй сукню, але якщо це правда, вона не мала причин хвилюватися.
Тоді чому ж вона хвилювалася?
— Тут написано, що є прикріплений пакунок, — сказала Алізе, підводячи погляд. — Ви маєте його?
— Так, — відповіла міс Худа, яка не зробила жодного зусилля зрушити з місця. Вона лише дивилася так, ніби в Алізе виросла третя нога.
— Ви не принесете його мені?
— Може, спершу скажеш мені, хто ти?
— Я? — Алізе відсахнулася. — Це зовсім не має значення.
Щелепа міс Худи стиснулася.
— Якщо це зовсім не має значення, тоді я королева Ардунії. Що б ти про мене не думала, смію припустити, що я ніколи не справляла враження ідіотки.
— Ні, — Алізе зітхнула. — Не справляли.
— До цього моменту я гадала, що записка — це якийсь жарт, — сказала міс Худа, схрестивши руки. — Люди вже давно полюбляють мучити мене своїми безглуздими витівками. Ця здавалася більш дивною, ніж інші, але я проігнорувала її, так само як і жаб’ячі лапки, які я іноді знаходжу у своєму ліжку, — вона зробила паузу. — Ти зараз береш участь у якомусь хитромудрому розіграші, щоб виставити мене дурепою?
— Авжеж, ні, — різко мовила Алізе. — Я б ніколи не брала участі в такому огидному дійстві.
Міс Худа насупилася.
Минула мить, перш ніж вона сказала:
— Знаєш, я із самого початку зауважила, що ти говориш напрочуд гарно як для служниці у сноді. Проте я вважала снобізмом зверхньо ставитися до тебе за спробу здобути освіту. І все ж увесь той час, поки ти заміряла мене своїми шпильками та голками, я так і не змогла по праву тебе оцінити, чи не так?
Алізе видихнула, і ця дія послабила дещо у її кістках, якесь внутрішнє напруження, що відповідало за збереження її шанобливого фасаду. Вона більше не бачила сенсу бути поступливою.
Насправді вона втомилася від цього.
— Не будьте надто суворою до себе, — сказала вона міс Худі. — Якщо ви не змогли оцінити мене, то тільки тому, що я цього не хотіла.
— І чому ж це, скажи на милість?
— Я не можу відповісти.
— Не можеш? — міс Худа примружила очі. — Чи не хочеш?
— Не можу.
— Чому ні? — вона засміялася. — Чому ти не хочеш, щоб хтось знав, хто ти? Не кажи, що ти переховуєшся від убивць?
Коли Алізе нічого не відповіла, міс Худа швидко схаменулася.
— Ти, мабуть, жартуєш, — сказала вона. — Ти справді знайома з убивцями?
— З мого досвіду, з убивцями не знайомляться.
— Але це правда? Твоє життя в небезпеці?
Алізе опустила очі.
— Міс, чи не могли б ви принести мені пакунок?
— О, — сказала вона, махнувши рукою. — У цьому пакунку немає жодного сенсу. Він порожній.
Очі Алізе розширилися.
— Ви його відкрили?
— Звісно ж, відкрила. Чи ти гадала, я повірю, що жінка зі сріблястими очима прийде за таємничим пакунком? Звісно, я припустила, що в коробці лежатимуть закривавлені козячі мізки або навіть невеличке сімейство мертвих птахів. Натомість вона була порожня.
— Але цього не може бути, — Алізе насупилася. — Не могли б ви мені його все ж таки принести, щоб я могла його оглянути?
Міс Худа, здавалося, не чула її.
— Скажи мені, — запитала вона, — навіщо тобі працювати швачкою, якщо твоє життя в небезпеці? Невже тобі не складе труднощів виконати замовлення клієнтів, якщо тобі потрібно буде, наприклад, негайно втекти?
Раптом міс Худа затамувала подих.
— Ось чому ти не змогла закінчити мою сукню? — запитала вона. — Ти зараз намагаєшся врятувати своє життя?
— Так.
Міс Худа знову затамувала подих, цього разу піднявши руку до щоки.
— О, як страшенно захопливо.
— Нічого подібного.
— Можливо, не для тебе. Гадаю, я б не проти втекти, рятуючи своє життя. Або просто втекти.
Алізе відчула тепле сяйво ности на своїй шкірі й завмерла, здивована тим, що молода жінка не перебільшувала.
— Більшість днів я тільки те й роблю, що уникаю мами, — вела далі міс Худа. — Решту часу я проводжу, ховаючись від гувернантки. Або від низки недолугих залицяльників, яких цікавить лише мій посаг.
— Напевно, ви маєте й інші інтереси, — сказала Алізе, відчуваючи невиразне занепокоєння за дівчину. — У вас мають бути друзі, соціальні зобов’язання…
Міс Худа заперечила це одним помахом руки.
— Мені часто здається, що я живу в коридорі: недостатньо шляхетна, щоб вважатися аристократкою, і недостатньо проста, щоб водитися з простолюдинами. Я добре нагодована й погано одягнена прокажена. Мої рідні сестри не бажають з’являтися зі мною на людях.
— Це жахливо, — від щирого серця мовила Алізе. — Мені справді шкода це чути.
— Справді? — міс Худа підвела погляд. Якусь мить вона розглядала обличчя Алізе, перш ніж усміхнутися. Це була щира, дещо серйозна усмішка. — Ти така дивна. Яка ж я рада, що ти така дивна.
Здивована Алізе дозволила собі невпевнену усмішку у відповідь.
Після цього дівчата трохи помовчали, оцінюючи тендітні паростки несподіваної дружби.
— Міс? — нарешті мовила Алізе.
— Так?
— Пакунок?
— Точно, — міс Худа кивнула і, не кажучи більше ні слова, дістала із шафи блідо-жовту коробочку. Алізе одразу впізнала особливості: це була схожа коробка, в якій зберігалася її сукня, повністю ідентична за кольором та орнаментом, але на чверть менша за розміром.