На зворотному шляху вона, затинаючись, розповідала про себе, й любов Еморі почала вичахати разом із зниклим місяцем. Біля її дверей вони постояли за звичкою. Але ні вона не кинулася в його обійми, ні він не потягнувся, щоб обійняти її, як це було ще тиждень тому. Так вони й стояли десь із хвилину, ненавидячи одне одного із тяжкою гіркотою. Але, оскільки Еморі любив у Елінор тільки самого себе, зараз він ненавидів оте дзеркало. Їхні мрії розлетілись на друзки при блідому світанку. Зірки давно щезли і тільки слабке зітхання вітру заповнювало тишу... Але оголені душі — найнещасніші створіння, і він квапливо повернувся додому, щоб дати новому світлу влитися разом із сонцем.
ВІРШ, ЯКИЙ ЕЛІНОР НАДІСЛАЛА ЕМОРІ ДЕКІЛЬКА РОКІВ ПО ТОМУ
Душі земні, шумовиння води монотонне
Пісню нашіптує, й світло їм промінь несе,
Щоб у обіймах своїх прихистити дитя напівсонне,
Ніч уже їм не страшна, але клятви вже вітер несе...
Стрілися ми випадково... Яка то пишнота нас там пов’язала?
В сутінках теплих вже легіт розчісував коси...
Тіні прихильні були нам — їх раптом не стало,
Килимом тихо прослались на вранішні роси...
Може, ті дні нам наснились? І ночі — як з казки старої...
Ясно-прозорі, бліді, намальовані пензлем дерев...
І мерехтливі зірки, що запрагнули слави чужої,
Щоби повідати нам про історію з древніх джерел.
Що розказати? Про вірність? То — сон на світанку...
Або про юність — заложницю нашої ночі?
Ті молитви — їх зосталися лише уламки...
То була плата за щастя, віддане надто охоче.
Ми захмелілі кружляли... Берег, де прірва глибока...
Страху не знаючи — спогадів лиш не чіпати...
Раптом те світло — примара? І люди вже знов одинокі...
Хто тепер скаже — чи можна все те покохати?
Щось обірвалось в ту ніч. Уже літо згасало нестримно,
Тяжко лягала розлука на зблідле чоло...
Що споглядала із тіні тим поглядом дивним?
Що вже вважалось тобі? І куди нас вело?
Все, все минуло... легенда із втрачених хронік,
Спалах зорі, що упав лиш на мить із небес,
Душі землі, що втонули навік у безодні.
Вірити? Годі! — немає на світі чудес.
Страх — то єдина платня. Де наш дух незнищенний?
Душі розтануть, як проклятий дух потойбічний.
Час невблаганний вже змив слід любові блаженний...
Молодість безповоротно продана в рабство довічне...
(Переклад С. Сулими)