Страница 44 из 131
Еморі, я несподівано усвідомив, що я — старий. І як у всіх стариганів, у мене колись були мрії. Я хочу тобі про них розповісти. Знаєш, мені хотілось вірити, що ти — мій син, що, можливо, коли я був молодий, у якийсь момент несвідомості я породив тебе, а коли прийшов до тями — не зміг цього згадати... (Це батьківський потяг, Еморі, — целібат — питання складніше, ніж відмова від плотського.)
Інколи я думаю, що єдине пояснення нашої глибокої схожості — це єдина спільна кров сімейств Дарсі і О’Хара — далекий спільний предок, О’Донах’ю Стівен, так, здається, його звали...
Коли одного з нас поціляє блискавка — вона вдаряє обидвох: як тільки ти прибув у порт висадки, я отримав повідомлення відбути до Риму, і я чекаю тільки вказівки, коли сідати на корабель. Можливо, коли ти отримаєш цього листа, я вже буду посеред океану; прийшла й твоя черга. Ти пішов на війну, як і належить джентльменові, так само як пішов до школи і в коледж, — бо так належиться робити. А показний героїзм ліпше залишити горланям — у них це значно гучніше виходить.
Пам’ятаєш ті вихідні минулого березня, коли ти привіз до мене Берна Голідея з Принстона? Який прекрасний юнак! Тож я був страшенно вражений, коли якось ти написав мені, що він назвав мене... молодчиною. Як він міг так помилятися? Молодчина — це слово не можна застосувати ні до тебе, ні до мене. Ми — що завгодно, тільки не молодці, ми — неординарні, розумні, про нас можна навіть сказати — блискучі. Ми можемо приваблювати душі людей, можемо створювати атмосферу, ми навіть можемо розчинити наше кельтське коріння в якихось хитрощах, ми завжди все робимо по-своєму; але молодчина — це не про нас...
Я їду до Рима з поважним досьє і рекомендаційними листами з усіх столиць Європи. І галасу, мабуть, буде чимало, коли я туди приїду. Як би мені хотілося, щоб ти був зі мною! (Якось нескромно звучать ці рядки — не таке має писати старий священнослужитель юнакові, який іде на війну.) Єдине виправдання — що він розмовляє сам із собою. У нас є дещо в глибині — те, що знаємо тільки ти і я. Ми обоє маємо глибоку віру (хоча твоя ще не викристалізувалася) і велику чесність, яку не може зруйнувати ніяка софістика, а на додачу наївна простота, яка не дає нам бути надміру злостивими.
Я написав для тебе плач, який викладаю далі (шкода, що дещо там не таке, як у тебе, але ти матимеш що почитати, поки будеш курити всю ніч).
ПЛАЧ ЗА НАЗВАНИМ СИНОМ,
ЯКИЙ ІДЕ НА ВІЙНУ ПРОТИ ЧУЖОЗЕМНОГО КОРОЛЯ
Хай Патрик Гельський і Колумб Церковник, і п’ять тисяч святих Еріна стануть його щитом, коли він кинеться у битву!
Еморі, Еморі, чомусь мені здається, що один із нас або й обоє — не переживе цієї війни. Я намагався тобі пояснити, наскільки це моє втілення в тобі багато значило для мене за ці останні роки... ми неймовірно з тобою схожі... хоч дивовижно різні... Прощавай, любий мій хлопчику, нехай Господь буде з тобою, —
Тейєр Дарсі»
Еморі рухався палубою, поки не знайшов ослінчик під електричною лампою. Він обшукав кишені, знайшов записник та олівець і почав писати — повільно і старанно:
Лист від Еморі із заголовком «Брест, 11 березеня 1919 року». Лейтенантові Т. П. Д’Інвільє, табір Гордон, Джорджія.
«Дорогий Бодлере!