Романи

Розділ 4. Нарцис поза грою

Протягом перехідного періоду в Принстоні (тобто протягом останніх двох років навчання) Еморі спостерігав, як університет змінюється і розширюється, виправдовуючи свою славу іншими засобами, аніж нічні оргії. Декілька постатей вразили Еморі до глибини душі. Дехто з першокурсників, дехто — з однокурсників чи на рік молодші. Зазвичай вони збирались за столиками в «Нассау Інн» і починали обговорювати усталені порядки — ті питання, які Еморі та й багатьох інших так хвилювали. Спочатку (майже мимохідь) вони натрапили на них у певних книжках: то були біографічні романи, які Еморі охрестив «квест-буками». У цих «квест-буках» герой вирушав у життя із безцінним набутком досвіду, із чітким наміром використати все це належним чином для власного просування уперед без усіляких докорів сумління. Але герой «квест-бука» згодом дізнається, що цей набуток можна використати набагато ефективніше. З-поміж цих книжок були: «Немає інших богів», «Зловіща вулиця» і «Величні пошуки»; остання захопила Берна Голідея настільки, що весь початок старшого курсу він міркував, чого варте його становище автократа у клубі на Проспект авеню, і чи варто купатись у промінні сумнівної слави свого курсу. Адже якби не протекція університетської верхівки, Берн не досягнув би свого становища. Еморі перетинався з ним доволі опосередковано — через Керрі. І лише в січні останнього курсу вони стали справжніми друзями.

— Чув останні новини? — запитав Том, забігаючи в кімнату якось пізно ввечері. Він змок під дощем, але вигляд у нього був переможний, як після вдалої словесної баталії.

— Ні. Хтось знову провалився? Чийсь корабель потонув?

— Гірше! На третьому курсі десь третина студентів виходить зі своїх клубів!

— Та невже?

— Точно!

— Чому?

— Дух реформаторства і всіляке таке... За цим стоїть Берн Голідей. Сьогодні збори президентів клубів, будуть думати, якими методами з цим боротися.

— А який сенс цього всього?

— А такий: клуби шкодять принстонівській демократії, відбирають кошти, час, встановлюють соціальні рамки і все те саме, що інколи чуєш від розчарованих другокурсників. Кажуть, Вудро[9] висловився, що їх треба скасувати.

— То це все серйозно?

— Абсолютно. Я думаю, їм це вдасться.

— На Бога, не тягни! Розповідай докладніше.

— Отже, — почав Том, — здається, ідея виникла одночасно в кількох головах. Я нещодавно розмовляв із Берном. Він переконаний, що це — логічний результат процесу роздумів розумних людей над вадами соціальної системи. У них була публічна дискусія, і хтось підняв питання щодо скасування клубів. Всі запалились, бо так чи інакше давно про це думали, — потрібна була тільки іскра.

— Чудово! Присягаюсь, то буде найбільша подія за останній час! А що кажуть в «Шапці і Мантії»?

— Як звичайно. Збираються, сваряться, лаються, шаленіють і скиглять. Все те саме — я всюди був. Потім хапають якогось радикала, затиснуть у кут і починають допитувати.

— А як це витримують радикали?

— Доволі спокійно. Берн — з біса гарний промовець і такий щирий! За ним усі готові хоч на барикади. Для нього вихід із власного клубу важить набагато більше, ніж для нас спроби цьому завадити. Знаєш, я відчув себе нікчемою, коли спробував посперечатись, і врешті зайняв таку собі нейтральну позицію. Мені навіть здалось якоїсь миті, що Берн переконав мене.

— Ти кажеш, майже третина виходить із клубів?

— Скажеш четвертина — не помилишся.

— Хто б міг подумати...

У двері бадьоро постукали, зайшов Берн власною персоною.

— Привіт, Еморі, привіт, Томе.

Еморі підвівся.

— Добрий вечір, Берне. Вибач, що не залишусь — мушу бігти до Ренвіка.

Берн пильно зиркнув на нього.

— Ти напевне знаєш, про що я хочу поговорити з Томом? Це зовсім не приватна розмова. Я б хотів, щоб ти залишився.

— Я був би радий... — Еморі сів, а Берн зіперся на стіл і вступив у суперечку з Томом (він зміг уважніше, ніж досі, розглянути цього революціонера). Широкобровий, із сильним підборіддям, чесні сірі очі, такі, як у Керрі, виказували людину непересічну. Берн справляв відчуття величі і надійності — затятий (то було очевидно), але його затятість не була упертою. Еморі слухав його хвилин п’ять і зрозумів, що його жвавий ентузіазм не містить ані краплі дилетанства.

Пізніше Еморі збагнув, яким відчуттям безмірної сили пашіло від Берна, і це було несхоже на те захоплення, яке він відчував до Гемберда. Інші люди, яких він причисляв до вищого класу, приваблювали його передовсім своєю особистістю. А в Берні він спочатку не розгледів того невідпорного магнетизму, до якого відчував особливу прихильність. Але того вечора Еморі був вражений крайньою серйозністю Берна (якістю, яку він зазвичай асоціював тільки з обмеженою тупістю), і його величезний ентузіазм оживив в його душі заглухлі струни. Берн якимось чином стояв на тій тверді, яку Еморі так сподівався побачити десь там на горизонті, і це був саме той час, коли пора б їй вже було з’явитися. Том, Еморі та Алек зайшли в глухий кут; у них, здавалось, вже не було якихось нових вражень, оскільки Том і Алек безцільно стирчали в своїх комітетах і колегіях, поки Еморі байдикував. Єдине, що у них залишалось для обговорення, — університет, особисті плани і таке інше — і весь цей харч вони перемололи вже багато разів.

Тієї ночі вони обговорювали проблему клубів до дванадцятої (в основному, вони погодились із Берном). Для сусідів по кімнаті це питання не виглядало таким уже життєво важливим, як два роки тому. Але логіка Бернових застережень щодо обмежень соціальної системи повністю збігалася з тим, про що вони думали, отож вони більше питали, а не сперечались, і заздрили здоровому глузду юнака, який спонукав його постати проти всіх традицій.

Потім Еморі звернув розмову в інше русло і побачив, що Берн добре розуміється й на інших темах. Його цікавила економіка, він схилявся до соціалістичних ідей. Пацифізм також займав певне місце в його свідомості (і він згадував «Masses»[10] і Льва Толстого).

— А як щодо релігії? — запитав його Еморі.

— Це складне питання. Я ще не впевнений щодо багатьох речей. Я лише почав відкривати для себе певні речі, треба ще багато читати.

— Читати — але що саме?

— Усе. Звичайно, треба вибирати і зважувати. Для мене це книги, які змушують думати. Зараз я читаю чотири Євангелія і «Різноманіття релігійного досвіду».

— А що стало головним поштовхом для цього?