Романи

Час спливав, пройшло дві години, врешті-решт менш заповзятливі кавалери звернули свій псевдопристрасний запал ще на когось. Об одинадцятій Ізабель з Еморі вже заховались у невеличкій читальній кімнаті нагорі. Вона усвідомлювала, що вони — гарна пара, і їм випало бути тут наодинці, поки хтось, не такий яскравий, сновигає і теревенить десь там унизу.

Хлопці, які проходили повз двері, із заздрістю дивились туди, а дівчата, заглядаючи, сміялись, дехто несхвально насуплювався і робив певні висновки.

Зараз вони вже досягли певної стадії. Розповіли одне одному, як складалось їхнє життя від останньої зустрічі (багато що із цього вона вже чула). Він нині другокурсник, член редколегії «Принстонівця» і планує її очолити на старших курсах. В свою чергу він довідався, що декілька її знайомих хлопців із Балтимора були жахливо «некеровані» і приходили на танці добряче «підігріті»; більшості із них було близько двадцяти, і всі вони їздили на яскравих «Штуцах». Багатьох уже не раз виключали із різних шкіл і коледжів, але дехто вже встиг заробити собі ім’я у спорті. Еморі дивився на неї із зрослим захопленням. Насправді близьке знайомство Ізабель із студентами університету тільки починалось. Вона була знайома (хоча й не близько) із багатьма молодиками, вони вважали її гарненькою лялечкою, варто придивитися. Але Ізабель так уміло сплітала байки про веселі пригоди, що їй би позаздрив навіть якийсь досвідчений віденський гуляка. (Така сила юного контральто на м’якому дивані.)

Еморі поцікавився: вона вважає його зарозумілим? Вона відповіла, що є різниця між зарозумілістю і впевненістю в собі. А вона обожнює впевнених у собі чоловіків.

— Фроґґі — ваш близький друг? — у свою чергу запитала вона.

— Доволі близький. Чому ви питаєте?

— Він — незграбний танцюрист.

Еморі засміявся і додав:

— Він танцює так, ніби хоче закинути дівчину за спину, як лантух, а не вести її в танці.

Метафора їй сподобалась.

— Ви дуже влучно змальовуєте людей.

Еморі усіляко віднікувався, але з ходу придумав кілька влучних епітетів для кількох знайомих. Потім розмова зайшла про інше.

— У вас дуже гарні руки, — сказав він. — Ви, мабуть, граєте на піаніно?

Як уже говорилось, вони досягнули певної стадії (ні, більше того, дуже критичної стадії). Еморі витратив увесь день, щоб побачити її, але його поїзд від’їжджав о дванадцятій вісімнадцять ночі. Його валіза й кейс чекали на вокзалі; годинник почав підступно цокати в кишені.

— Ізабель, — раптом почав він — я хочу вам дещо сказати.

Вони вже обговорили «цей веселий погляд її очей», його голос

змінився, і вона зрозуміла, що він захоче їй сказати (насправді їй було цікаво, коли він уже нарешті наважиться). Еморі простягнув руку і вимкнув світло над їхніми головами. У кімнаті запанувала темрява, лише приглушене червоне світло проступало крізь скло дверей читальні. Потім він промовив:

— Я не знаю, знаєте ви, чи ні, що ви... Господи, я намагаюсь вам сказати... Ізабель, я, мабуть, висловлюсь пишномовно, але це не так...

— Я знаю, — сказала вона ніжно.

— Можливо, ми ніколи більше не зустрінемось, як оце тепер.

Він сидів у іншому кутку дивана, але вона добре бачила його очі в темряві.

— Звичайно, зустрінемось, дурненький... — Вона зробила невеликий наголос на останньому слові, отож воно пролунало, як вияв приязні.

Він продовжував трохи захриплим голосом:

— У мене було багато захоплень — я гадаю, ви також захоплювались кимось, але, знаєте, ви... — Він раптом опустив підборіддя в долоні. — Але для чого це все? Ви підете своєю дорогою, я — своєю, мабуть.

На мить запала тиша. Ізабель була зворушена; вона зім’яла свій носовичок у маленьку кульку і впустила його на підлогу так, щоб тьмяне світло освітило її. Їхні руки на мить зімкнулись, але жодного слова не пролунало. Солодка тиша заполонила кімнату. За дверима якась заблудла пара щось музикувала на піаніно. Після стандартного «собачого вальсу» хтось завів «Голуб’ят у лісі», і в їхнє гніздечко долинув м’який тенор:

Дай руку мені, В казковому сні будемо поруч всі ночі і дні.

Ізабель почала тихо підспівувати і раптом аж затремтіла, коли відчула руку Еморі на своїй руці.

— Ізабель... — прошепотів він. — Ви знаєте, я втрачаю голову через вас! Може, я вам байдужий?

— Ні...

— Може, є ще хтось у вашому серці?

— Немає... — Він ледь міг чути її, хоча нахилився так близько, що відчував її подих на своїй щоці.

— Ізабель, я повертаюсь до коледжу на довгих шість місяців, то чому б нам... лише один солодкий спогад про вас.

— Зачиніть двері... — Голос її тихо прошелестів (він навіть не зрозумів, чи вона справді щось вимовила).

Він легко штовхнув двері, вони зачинились, музика, здавалось, вібрувала просто за дверима.

Місяць зійшов, Час прощання прийшов...

«Яка прекрасна пісня», — подумала вона. Усе було прекрасно сьогодні, а передовсім — ця романтична сцена в цій затишній кімнаті. Руки їхні сплелись, і так хвилююче близько те, що не-уникно мало статись. Все її майбутнє видавалось їй нескінченною низкою ось таких чудових сцен: у місячному сяйві і під блідими зорями, в затишних салонах лімузинів і в затишних кабріолетах, ховаючись десь під кронами дерев (правда, головний герой міг помінятись, хоча цей теж був доволі милий). Він

ніжно взяв її за руку. Потім раптом повернув її долонею догори і прилинув губами.

— Ізабель... — Шепіт його змішався з музикою, і ніби хвилею їх пригорнуло одне до одного. — Можна я вас поцілую, Ізабель, Ізабель?

Її напіввідкриті вуста потягнулись до нього у півтемряві. Раптом звідкись долинув галас і тупіт ніг, який стрімко наближався до них. Еморі блискавично дотягнувся до вимикача й увімкнув світильник. І коли двері прочинились і до кімнати влетіло трійко юнаків, серед них — розлючений і обділений увагою Фроґґі, він уже гортав журнали на столику, а вона сиділа нерухомо, спокійна і зовсім не присоромлена, і навіть привітала їх люб’язною усмішкою. Але серце її шалено калатало, і почувала вона себе так, ніби у неї щось відняли.

Вочевидь, все скінчилося... Їх гучно покликали до танцю, вони глянули одне на одного, і в погляді його був відчай, а в її погляді — жаль. Вечір однак продовжувався, кавалери підбадьорились і знову змагались за право танцю з дівчиною.