Страница 50 из 151
Ще якусь мить жоден із чоловіків не рухався. Тоді Кларк зіп’явся на прямі ноги й очманіло труснув головою. Вищий і важчий, ніж Деланню, він колись на Атлантиних очах перекинув п’яного нахабу через п’ятифутовий паркан. Тепер вона спробувала втиснутися поміж противників, але її відсунула вбік Кларкова рука.
— Усе в порядку, — сказав він. — Його правда. Я не мав права таке сказати.
Атланта полегшено зітхнула — це той самий Кларк, якого вона віддавна знала, великодушний і справедливий. Деланню розслабився.
— Вибачайте, що я так погарячкував. На добраніч.
Кивнувши їм обом, він відвернувся й рушив до своєї кімнати.
— На добраніч, Атланто, — сказав за хвилину Кларк, і дівчина залишилася сама в коридорі.