Страница 126 из 151
Найкращим наслідком такої розмови став би шквал збентеження та замішання їх обох. Та ні, є інший план.
Повільно й марудно Лоусон Дюбаррі надрукував листа до Вордмана Еванза.
Почав із пояснення, як трапилося розпечатати конверт, а тоді зразу ж перейшов до шантажу:
Якщо Ви пам’ятаєте подробиці Вашого листа, то розумієте, що я не можу передати його своєму синові. Не вважаю найкращим для вас двох проживати разом у наступному році. Це не означає, що я критикую Вас чи припускаю, що Ви погано впливаєте на мого сина. Можливо, якраз навпаки. Але такі клопоти, які Ви описали, не можуть не завдати шкоди обом вам у вашій роботі.
Сподіваюся, що Ви, як старший, негайно повідомите реєстратора Єльського університету, як і мого сина, про зміну проживання й подасте таку мотивацію цієї зміни, яку вважатимете доцільною.
Без сумніву, Ви волієте, щоб я повернув Вам такого інтимного і щирого листа. Тож спершу надішліть мені копію Вашого листа до реєстратора, а також вкажіть адресу, на яку я маю Вам відповісти.
З повагою, не без симпатії, але дуже стривожений і рішуче налаштований —
Дюбаррі наклеїв відповідні марки, щоб лист дійшов до Вордмана Еванза в Парижі. Відповідь має надійти за три тижні.
Питання в тому, чи войовничо налаштований цей Вордман. Лоусон пам’ятав його як вродливого хлопця, неначе спорядженого в лати, з відвертістю в широко розкритих очах і з делікатними манерами, властивими нью-йоркській Парк-авеню.
Дюбаррі ні разу не бачив його батька. Отаке легковажне зваблювання може бути їхньою сімейною традицією, яка сягає на два покоління назад — до емігрантських кораблів. Або й на двадцять поколінь — до хрестових походів. Чекаючи на митниці приліт авіалайнера, він і далі розмірковував над тим, що в листі не написано нічого такого, за що можна було б засудити сина та «Любу шістнадцятилітку». Лоусон здригався від самої думки про ім’я дівчини. Цілком можливо, що Джордж бавився з вогнем.
Батькова роль полягає, безумовно, в тому, щоб розвивати в собі терпіння та самовладання, а водночас завойовувати довіру сина й заохочувати його, щоб розкрив свої етичні стандарти, якщо такі є. Можна сподіватися, що поки прийде відповідь із Парижа, найкращим другом Джорджеві стане батько, а не Вордман…
— Батьку! В тебе чудовий вигляд!
На Лоусона наплив душевний спокій. Цей здоровий, добрий і веселий парубійко просто не може думати в дусі написаного в листі. Повагом батько й син вийшли з митниці.
— Я хотів би попрацювати з тобою цього літа, — сказав Джордж. — Не все ж тобі планувати, коли в мене канікули.
— У мене теж свої канікули.
— Але я хочу попотіти так, як ото доводиться тобі. Відкладімо купання та риболовлю на вихідні. У вересні мені випаде піти на кілька домашніх вечірок.
Наприкінці першого тижня Джордж, обідаючи з батьком в «Ель патіо»[253], зронив ім’я Вордмана Еванза. Здавалося, воно впало бойовою гранатою на Лоусонову тарілку.
— У нас двох таке саме почуття гумору, — пояснив Джордж. — Це одна з причин того, чому мені подобається мешкати з ним. Він обмежений, але коли мене тягне на роздуми, я спілкуюся з іншими хлопцями.
— Він справив на мене враження… посереднього собі хлопця, — спокійно зауважив Лоусон.
— Посередній! — заперечив Джордж. — Таж Вордмана цілком певно приймуть у будь-яке братство старшокурсників, аби тільки він захотів!
«Це не виправдовує решти його рис, про яку нічого не сказано», — подумав Лоусон.
До Джорджа надходила пошта з почерком Вордмана з усіх усюд Європи — ці послання батько передавав синові не моргнувши оком. Надходили також листи, написані багатьма дівочими почерками — ось ці Лоусон читав у своїй уяві; їх усіх підписала Елсі, всі вони закликають: «Джордже, допоможи мені! Що ж ми такого зробили?!»
Тільки вранці Лоусон спромагався ставати доволі сучасним, щоб розсудити: «Нині не 1890 рік. Та й треба двох осіб, щоб дійшло до зваблення».
З цього погляду Джордж уперше трохи відкрив свої етичні засади.
— Триматимусь якнайдалі від Філадельфії, коли повернуся. Господи! Коли дівчині закортить чоловіка, вона піде на все, що хоч.
— Справді?
— Певна річ. Стара забава мишоловки з мишею.
— Чому такі дівчата не липнуть до чоловіків, зрілих для одруження?
— Одруження — це вже наступна річ. Я кажу про секс, і це, сподіваюся, тебе не шокує. Знаєш, поки що йдеться про нього.
«Вижди», — шепнув сам собі Лоусон, маючи на думці тільки те, що Джорджа конче треба ізолювати від Вордмана; а якщо Джордж брутальний хижак, то батьків обов’язок — відвернути катастрофу від нього й від Любої шістнадцятилітки.
Так минали тижні, й Джордж зрілішав, залишаючись юним. І ось надійшли листи.
Адресований Дюбаррі-старшому конверт, проштемпельований у Лондоні, містив друковану копію листа до реєстратора. Лист інформував, що він, Вордман Еванз, наступного семестру не проживатиме з Джорджем Дюбаррі. І подано причину: «…оскільки я відмовляюся від навчання в університеті, про що вже повідомив декана».
Унизу був додаток, написаний чорнилом:
Сподіваюся, це Вас потішить. Я не додав цієї копії до адресованого Джорджеві листа, бо людина повинна виконувати накази не будь-кого, а тільки батька та роботодавця, але запевняю Вас (якщо маєте намір «випадково» розпечатати конверт), що в моєму посланні до Джорджа в жоден спосіб, у жодній формі й у жодному вигляді не згадано про Ваш лист до мене.
Був ще конверт із тим самим почерком, призначений Джорджеві, але той поїхав у дводенне відрядження до Пінар-дель-Ріо[254], і Лоусон міг тільки збавляти вихідні, читаючи давній лист Вордмана до Джорджа та копію свого власного листа до Вордмана й дивуючись, що справді змусив юнака до такої крайності. Зрештою, втішився думкою: якщо вже інтереси Вордмана очевидно не в Нью-Гейвені, то університет аж ніяк не потерпить від втрати такого студента.
Увійшовши в понеділок до кабінету, Джордж поклав у кишеню листа від Вордмана, розповів про Пінар-дель-Ріо й повідомив, що хоче відмовитися від домашніх вечірок і працювати на Кубі, поки не почнеться навчання в коледжі. А пополудні, зустрівшись із батьком у клубі, син був темний як ніч.
— Цей дурнуватий Вордман! Річ не тільки в клопоті з тим, щоб добрати собі іншого співмешканця. Воно й так не на одно вийде… Але який же він дурень!
— Що він накоїв?