Страница 127 из 151
— Покинув коледж, — понуро відповів Джордж. — Гіршого безглуздя не придумаєш.
Лоусон помовчав, його нерви просто-таки дрижали.
— Чому це він покинув коледж? Це таємниця?
— Ти не зможеш втримати цю таємницю!
— То чи можна мені дізнатися, що він наробив?
— Здається, він одружився зі шльондрочкою на ім’я Люсі Бікмастер.
Лоусон підкликав офіціанта й замовив подвійне віскі. Джордж узяв пиво. Обидва мовчали, коли Джордж видобув листа й став його переглядати.
— Навіщо Вордман одружився з нею? — спитав Лоусон.
— Це таємниця.
— Може… мусив?
— Не доводь мене до сміху. Я знайомий з Люсі три роки, — відказав Джордж і швидко докинув: — Батьку, не подумай собі чогось. Я ніколи не гострив на неї зубів. Просто знаю її характер, і, як на мене, він твердий.
— А чи не квапишся ти з висновками про цю дівчину? — холодно спитав Лоусон. — Якщо не маєш доказів протилежного, то не можеш припустити, що сімнадцятилітня…
Батько змовк від здивованого синового погляду.
— Звідки ти знаєш, що їй сімнадцять років?
— Мабуть, ти сам сказав мені.
— Не пригадую, щоб я хоч раз казав тобі про неї.
Вихиливши скляночку, Лоусон замовив ще одну.
— Вордман згадав тебе в листі, — сказав Джордж.
У Лоусона мало не вискочило серце з грудей.
— Він передає тобі привіт і сподівається, що ти добре впливатимеш на мене.
— Забудьмо все це, — відповів Лоусон. — Мені шкода, бо тобі шкода. А він таки дурень, як ти висловився. Щоб ото відмовитися від освіти задля дівчини…
— Він опинився в пастці.
— Напевно.
Вони звелися.
— Не знаю цієї дівчини, — запевнив батько. — Кажу про неї безособово й сподіваюся, що вона не в пастці.
Уже на виході з клубу Лоусонові закортіло лигнути ще одну скляночку, але це було б порушенням його правил. І тоді спересердя він іще раз обмовився:
— Можливо, Вордман і сам далеко не подаруночок.
Вийшовши надвір, на сліпуче сонячне світло, Лоусон тріумфував і мав охоту на балачку. Був радий, що має свободу дій і що не доведеться провести вечір разом із сином.
…Уже ввечері він зайшов, щоб випити скляночку на сон грядущий, до бару, де клієнтів обслуговували дівчата.
Перш ніж вийти, Лоусон у дусі латиноамериканців доторкнувся капелюха.
— Multa gratia[255], Люсія, — весело сказав він одній барменці, а тоді другій: — Adios[256], Елсі.
Він іще раз доторкнувся капелюха, вклонився й вийшов. Дівчата дивилися на нього, не знаючи, що це був уклін понад двома поколіннями — у минуле Америки[257].
Почуття тріумфу тривало й наступного ранку, коли Лоусон, повен нових надій на сина й на себе, увійшов до кабінету. Джорджа ще не було, натомість на столі лежав конверт із позначкою «Особисто», написаною Джорджевим почерком.
Лоусон розпечатав конверт і прочитав записку. А тоді, як і попереднього разу, він зателефонував до секретарки й сказав: «Будь ласка, ніяких дзвінків». Відтак удруге прочитав написане:
…Я здогадався з твого останнього зауваження, що триває якась фальшива гра. Всю ніч мене це турбувало, і сьогодні, коли я прийшов на роботу раніше, ніж зазвичай, твоя секретарка вручила мені листа, який, з її слів, помилково потрапив у твою картотеку. До цього листа пришпилено твою відповідь, і я навіть не виправдовуюся, що прочитав її «випадково».
На час, коли ти читатимеш мою записку, я вже буду в літаку. Касир виплатив мені належні зароблені гроші. На прощання хочу запевнити, що я намагався бути хорошим сином і діяти, як джентльмен, наскільки розумію, що означає це слово.
За кілька тижнів Лоусон побачив у газеті статтю про шлюб Джорджа («Церемонія відбулася в Елктоні, що в штаті Мериленд[258]; наречена — шістнадцятилітня міс Елсі Джонсон») і усвідомив, що в плутанині добрих намірів врятовано бозна-яку фігуру — оту Елсі, але пожертвувано його сина.
Лоусон так і не зміг збагнути, як він сам міг би діяти інакше, але згодом, бувало, робив зауваження про сучасних молодих жінок та їхню натуру. Ось його найм’якший коментар: «Це лише мисливці, настільки відчайдушні, що кладуть у пастку приманку — потрощені й посічені частини самих себе». Ба навіть уточняв свій вислів: «Власне, це не вони відважні, а сама природа».
Були й інші вислови, про які він сам казав, що їх неможливо викласти письмово. Зокрема, вони шокували б Вордмана Еванза.