Страница 90 из 96
— Але, — сказав інший голос, — я не відмовляюся.
Перрі та Бетті здригнулися, і вона схопилася рукою за серце.
— Заради Неба, хто це зараз сказав?
— Це я, — промовила «верблюжа спина».
За хвилину Перрі зірвав шкіру верблюда, і перед ними зухвало посміхався незграбний, млявий суб’єкт, на якому звисав вологий одяг. Він міцно стискав рукою майже порожню пляшку.
— О…. — вигукнула Бетті, — ти привів сюди цього суб’єкта, щоб мене залякати! Ти казав, що він глухий — ця жахлива особа!
«Верблюжа спина» сіла із задоволенням на стілець.
— Не кажіть про мене таке, леді. Я не якась там особа. Я Ваш законний чоловік.
— Чоловік!?
Це слово вигукнули Бетті та Перрі одночасно.
— Авжеж! Я у такій самій мірі Ваш чоловік, як і той жартівник. Ви ж одружені не лише з передньою частиною. Темношкірий одружив вас із цілим верблюдом. До того ж це моя каблучка на Вашому пальці!
Злегка скрикнувши, вона зняла кільце і пристрасно кинула його на підлогу.
— Про що це ти? — вражено запитав Перрі.
— Тепер Ви мусите зі мною домовитися. Якщо Ви цього не зробите, я доведу, що за законом є таким самим її чоловіком, як і Ви!
— Це двоєженство, — констатував Перрі, із серйозним обличчям повернувшись до Бетті.
Для Перрі настав кульмінаційний момент того вечора, остаточний шанс ризикнути усім своїм статком. Він підвівся і подивився спочатку на слабку, вражену цим новим ускладненням Бетті, а потім на суб’єкта, який грізно та нахабно хитався з боку в бік на своєму стільці.
— Дуже добре, — повільно сказав Перрі суб’єкту, — бери її. Бетті, я хочу довести тобі, що казав правду і наш шлюб був абсолютно випадковим. Я збираюся повністю відмовитись від своїх прав на те, щоб ти стала моєю дружиною, і віддаю тебе чоловікові, чия каблучка у тебе на пальці, — твоєму законному чоловікові.
Настала пауза, під час якої на нього були звернені дві пари охоплених жахом очей.
— Прощавай, Бетті, — с придихом сказав він. — Не забувай мене у новоспеченому щасті. Я збираюся вирушити на Далекий Захід ранковим поїздом. Згадуй тільки хороше, Бетті. Будь ласка.
Перрі обернувся, подивився на них востаннє, і його голова схилилася на груди, коли рука торкнулася ручки дверей.
— Прощавай, — повторив він і повернув ручку.
І тут змії, шовк і смугляве волосся стрімко кинулися до нього.
— О, Перрі, не залишай мене! Перрі, Перрі, візьми мене з собою!
Гарячі сльози зволожили його шию. Перрі спокійно обійняв її.
— Мені все одно — плакала вона. — Я люблю тебе і готова, щоб ти хоч зараз привів священника і повторив це все знову! Я поїду з тобою на Захід.
Через її плече передня частина верблюда подивилася на задню і підморгнула їй. Це було особливе підморгування, яке розуміють лише справжні верблюди.