Страница 87 из 96
Але Перрі, дивлячись крізь незручні отвори верблюжих очей, бачив лише її обличчя, жваве, сяюче від хвилювання, а також руки та плечі, виразні жести яких завжди вирізняли її фігуру у будь-якій компанії. Він був зачарований, і це почуття допомогло йому протверезіти. Зі зростальною ясністю проносились у його голові події цього дня — у ньому почала наростати лють, і з напівсформованим наміром відвести її від натовпу він почав рухатися їй назустріч — або, точніше, злегка подовжився, бо забув подати сигнал, необхідний для руху.
Але в цей момент мінлива Доля, яка впродовж дня гірко і саркастично гралася з ним, вирішила повністю винагородити його за розвагу, яку він влаштував їй. Доля подивилася на верблюда темними очима заклиначки змій. Крім того, Бетті нахилилася до чоловіка поруч і спитала:
— Хто це? Той верблюд?
— Та звідки ж я знаю…
Але низенький чоловік на ім’я Уорбертон, який завжди усе про всіх знав, вирішив поділитися своєю думкою:
— Він прибув з містером Тейтом. Гадаю, це може бути Уоррен Баттерфілд, архітектор з Нью-Йорка, який гостює у Тейтів.
Здавалося, ці слова збентежили Бетті Меділл — в неї прокинувся той старий, як світ, інтерес провінційної дівчини до приїзжого.
— О, — вирвалося в неї зі штучною байдужістю після невеликої паузи.
Наприкінці наступного танцю Бетті та її партнер зупинилися в декількох футах від верблюда. З неформальною зухвалістю, яка була провідною нотою вечора, вона простягла руку і обережно потерла верблюду ніс.
— Привіт, старий верблюде.
Верблюд неспокійно заворушився.
— Ти мене боїшся? — здивовано запитала Бетті, з докором піднявши брови. Не треба. Бачиш, я прихильниця змій, але й на верблюдах знаюся непогано.
Верблюд дуже низько вклонився, і хтось зробив очевидне зауваження щодо красуні та чудовиська.
До компанії підійшла місіс Таунсенд.
— Ну, містере Баттерфілде, — послужливо сказала вона, — я б Вас не впізнала.
Перрі знову вклонився і радісно посміхнувся під маскою.
— А хто це з Вами? — поцікавилася вона.
— О, — сказав Перрі приглушеним щільною тканиною і зовсім невпізнаним голосом, — це не людина, місіс Таунсенд. Це просто частина мого костюма.
Місіс Таунсенд засміялася і відійшла. Перрі знову звернувся до Бетті.
«Отже, — подумав він, — тепер бачу, настільки я був їй потрібен! У день нашого остаточного розриву вона починає фліртувати з іншим чоловіком — абсолютно незнайомим».
На емоціях він м’яко штовхнув її плечем і натякаючи хитнув головою до зали, даючи зрозуміти, що бажає, аби вона залишила партнера і пішла з ним.
— Бувай, Рус, — гукнула вона до партнера. — Цей старий верблюд краде мене. Куди ми йдемо, Принце Звірів?
Благородна тварина нічого не відповіла, але важко попрямувала у бік відокремленого закутка на бічних сходах.
Там вона присіла, а верблюд, через кілька секунд розгубленості, яка включала грубі та бурхливі суперечки, що тривали всередині, став поруч із нею — задні ноги незручно витягнулися через дві сходинки.
— Отже, старий, — весело сказала Бетті, — як тобі наша весела вечірка?
Старий дав зрозуміти, що йому все подобається, захитавши у захваті головою та радісно б’ючи копитами.
— Вперше мене запросили на розмову віч-на-віч у присутності камердинера, — вона вказала на задні копита, — чи хто там у тебе.
— О, — пробурмотів Перрі, — та він глухий і сліпий.
— Гадаю, ти почуваєшся некомфортно — не можеш легко рухатися, навіть якщо хочеш…
Верблюд з сумом повісив голову.
— Я б хотіла, щоб ти щось мені сказав, — солодко продовжила Бетті. — Скажи, що я тобі подобаюся, верблюде. Скажи, що вважаєш мене красивою. Скажи, що хотів би належати симпатичній заклиначці змій.
Верблюд не заперечував.
— Ти будеш танцювати зі мною, верблюде?
Верблюд пообіцяв спробувати.
Бетті присвятила верблюду пів години. Вона присвячувала принаймні пів години усім гостям чоловічої статі. Зазвичай цього було достатньо. Коли вона підходила до нового кавалера, нинішні розсіювалися праворуч і ліворуч, немов тісна колона, що розступається перед кулеметом. І тому Перрі Паркхерст отримав унікальний привілей бачити свою Кохану такою, якою її бачили інші. З ним бурхливо фліртували!
Цей крихкий рай був перерваний звуками з бальної зали; починався котильйон. Бетті та верблюд приєдналися до натовпу, її засмагла рука легенько лягла йому на плече, символізуючи її повну покору.
Коли вони увійшли, пари вже сиділи за столами біля стін, а місіс Таунсенд, у блискучому костюмі вершниці на надто округлих литках, стояла в центрі разом із розпорядником заходу. За сигналом оркестру усі пари підвелися і одна за одною приєдналися до танцю.
— Погодься, це не так просто! — зітхнула Бетті. — Гадаєш, що вмієш танцювати?
Перрі з ентузіазмом кивнув. Його раптово охопив азарт. Зрештою, тут він інкогніто розмовляв зі своїм Коханням — зараз він міг дати фору будь-кому.
Тож Перрі танцював котильйон. Я кажу «танцював», але це слово насправді означає набагато більше і виходить далеко за межі найсміливіших уявлень найдосвідченішого танцівника. Він дозволив своїй партнерці покласти руки на його безпомічні плечі й тягав її сюди-туди над підлогою, тоді як сам слухняно повісив величезну голову через її плече і робив манірні, але марні рухи ногами. Його задні ноги танцювали самі по собі, головним чином, стрибаючи спочатку однією, а потім другою ногою. Ніколи не бувши впевненим, тривають танці чи ні, задні починали рухатися, щойно музика починала грати. Отже, досить часто передня частина верблюда стояла спокійно, а задня постійно та енергійно рухалася, розраховуючи на симпатію будь-якого добросердного спостерігача.
Верблюд явно мав успіх. Спочатку він танцював із високою дамою із соломою на голові, яка весело оголосила, що вона — «копиця сіна», і сором’язливо благала не їсти її.
— А я б не проти…. Ви така смачна, — галантно помітив верблюд.
Кожного разу, як розпорядник закликав: «Запрошують кавалери!», він незграбно рухався до Бетті з картонною ковбаскою, фотографією бородатої леді або з будь-яким іншим приводом. Іноді він встигав до неї першим, але зазвичай його пориви були невдалими й призводили до внутрішнього емоційного напруження.
— Заради всевишнього, — процідив Перрі крізь міцно стиснуті зуби, — будь спритнішим, благаю! Я міг би встигнути до неї того разу, якби ти рухав ногами.
— То ти мене попереджай заздалегідь!