Страница 84 из 96
— Хм, — вигукнув Перрі. Його раптово вразила ідея. — Якщо у вас є шмат полотна, я буду хоч наметом.
— Вибачте, але у нас немає нічого подібного. Вам доведеться піти у якийсь магазин. Але, дивіться, у нас є кілька дуже симпатичних костюмів солдатів Конфедерації.
— Ні. Ніяких солдатів.
— А ще — дуже гарний костюм короля.
Він похитав головою.
— Декілька джентльменів, — продовжувала вона з надією, — вдягнули циліндри та фраки й пішли на костюмований бал у ролі інспекторів манежу, — але у нас і вони закінчились. Я можу дати Вам трохи штучного волосся для вусів.
— Хочеться чогось особливого.
— Так… подивимось. Є у нас іще голови лева, гусака і верблюда….
— Верблюда?
Ця несподівана ідея захопила уяву Перрі.
— Так, але для цього потрібні двоє людей.
— Верблюд…. А це непогана ідея. Можна подивитись?
Верблюд був знятий з місця свого відпочинку на верхній полиці. На перший погляд, він складався лише з дуже худої неживої голови та чималого горба, але, коли вони вдвох з місіс Нолак розтягнули його, виявилося, що верблюд мав темно-коричневе нездорове на вигляд тіло з щільної бавовняної тканини.
— Розумієте, тут потрібні двоє людей, — пояснила місіс Нолак, у відвертому захопленні демонструючи костюм. — Якщо у вас є друг, він міг би Вам допомогти. Ви ж бачите, що, так би мовити штани розраховані на двох людей. Одна пара для хлопця попереду, друга — для того, що позаду. Хлопець попереду дивиться крізь ці отвори для очей, а хлопець позаду просто повинен нахилитися над спиною переднього хлопця.
— Вдягніть його, — наказав Перрі.
Пані Нолак слухняно вклала своє косолобе котяче обличчя всередину голови верблюда і люто захитала нею з боку в бік.
Перрі зачаровано спостерігав.
— Які звуки видає верблюд?
— Що? — перепитала місіс Нолак, коли з’явилось її дещо замурзане обличчя. — А…ну, які… він, начебто, реве.
— Дайте мені, я подивлюся на себе у дзеркалі.
Перед широким дзеркалом Перрі приміряв голову й оцінюючи почав себе роздивлятися. У слабкому світлі ефект виявився досить цікавим. Обличчя верблюда виглядало доволі песимістичним, у численних потертостях, і слід зазначити, що тканина його тулубу була в такому ж занедбаному стані, властивому верблюдам, — насправді його потрібно було почистити й попрасувати, — але верблюд, безумовно, і мав таким бути. Він був величним. Таке видовисько привернуло б увагу на будь-якій зустрічі вже тільки завдяки меланхолійному та голодному вигляду, підсиленому темними западинами очей.
— Ви ж бачите, тут має бути залучено двоє людей, — знову зауважила місіс Нолак.
Перрі попередньо підібрав тіло і ноги й обернув їх, прив’язавши задні ноги, наче пояс, навколо талії. Ефект взагалі-то був так собі. У цьому було навіть щось неповажне — як одне з тих середньовічних зображень ченця, перетвореного сатаною на звіра. Скоріше це все нагадувало горбату корову, що встала під ковдрою на диби.
— Взагалі ні на що не схоже, — похмуро заперечив Перрі.
— Ні, — не втрачала надії місіс Нолак, — Вам просто потрібен ще хтось у партнери.
Раптом Перрі осяяло несподіване рішення.
— Будете моїм партнером сьогодні?
— О, я не можу...
— Нумо, — підбадьорливо сказав Перрі. — Звичайно, Ви можете. Ось! Трохи азарту! Підніміться на ці задні копита.
Ледве розправивши і якомога ширше розтягнувши їхні глибокі отвори, Перрі очима запросив її туди. Але місіс Нолак усім своїм виглядом демонструвала небажання. Вона рішуче відступила.
— О ні….
— Їдемо! Ви можете бути спереду, якщо бажаєте. Або ми кинемо жереб.
— Ні….
— Обіцяю, Ви не пожалкуєте!
Місіс Нолак міцно стулила губи.
— А тепер схаменіться! — чітко промовила вона без тіні скромності. — Жоден із джентльменів ніколи так не обходився зі мною. Мій чоловік….
— Дійсно, у вас є чоловік! — вигукнув Перрі. — Де він?
— Він удома.
— Дайте його номер телефону, будь ласка.
Після довгих умовлянь він отримав номер телефону, за яким зміг додзвонитися до Нолака, і знову почув той самий тихий, утомлений голос, який вже чув сьогодні. Але хоч сьогодні у нього і був вихідний, містер Нолак дещо розгубився перед блискучим потоком красномовної люб’язності Перрі, однак тримався досить твердо. Він рішуче, але з гідністю відмовився допомогти містеру Паркхерсту у ролі задньої частини верблюда.
Закінчивши розмову, точніше почувши у слухавці гудки, Перрі всівся на триногу, щоб усе обміркувати. Він перебирав у думках тих друзів, до яких міг би зателефонувати, і осікся злякано та сумно, коли йому спало на думку ім’я Бетті Меділл. Він сентиментально зітхнув. Ось до кого він з легкістю міг би звернутися. Так, їхній любовний зв’язок закінчився, але вона б не відмовила йому в цьому останньому проханні. Звичайно, це ж такі дрібниці — допомогти виконати роль протягом одного короткого вечора. І якби вона наполягала, то легко могла б стати передньою частиною верблюда, а він би залюбки впорався із задньою. Перрі був щиро задоволений своєю великодушністю. У його уяві навіть заворушилися рожево-кольорові мрії про ніжне примирення всередині верблюда — там, де вони сховалися б від усього світу....
— Визначайтеся негайно, бо мені час зачинятися!
Різкий голос місіс Нолак увірвався у його солодкі фантазії та спонукав до дії. Він швидко підійшов до телефону і набрав номер будинку Меділл. Міс Бетті не було; кудись поїхала вечеряти.
І ось, коли здалося, що надію було втрачено, до костюмерної нарешті забрела майбутня «верблюжа спина» — чоловік, який виглядав виснажено та ніби застуджено. Його кашкет насунувся низько на обличчя, підборіддя опустилося майже на груди, а пальто звисало до п’ят. Він виглядав цілком розбитим, на відміну від тих, кого рятувала «Армія Порятунку» — як ззовні, так і зсередини. Чоловік назвався таксистом, якого містер найняв у готелі «Кларендон». Йому було наказано чекати надворі, і він чекав деякий час, доки в нього не з’явилась підозра, що містер вийшов із заднього входу з метою обдурити його — іноді джентльмени дозволяли собі таке — тож він увійшов. Таксист важко опустився на триногий табурет.
— Хочете піти на вечірку? — рішуче почав Перрі.
— Я маю працювати, — відповів таксист безапеляційно. — Я не хочу втратити роботу.
— Це має бути чудова вечірка!
— Моя робота не менш чудова….