Страница 80 из 96
Гімнастична зала була яскраво освітлена, і коли його очі звикли, він помітив замисленого товстуна, що сидів на купі полотняних килимків і димив великою сигарою.
— Скажіть, — почав Горацій прямо, — чи серйозно Ви вчора казали, що я можу заробляти гроші своїми трюками на трапеції?
— Так, чому б ні, — здивувався товстун.
— Ну, я все обдумав, і гадаю, що міг би спробувати. Я міг би працювати ввечері та в суботу після обіду — на регулярній основі, якщо оплата досить пристойна.
Товстун поглянув на годинник.
— Добре, — сказав він, — Вам треба зустрітися з Чарлі Полсоном. Він забронює Вас протягом чотирьох днів, як тільки побачить, що Ви вмієте. Сьогодні його вже не знайти, але завтра я обов’язково запрошу його.
Товстун дотримав свого слова. Чарлі Полсон завітав наступного вечора і провів годину, здивовано спостерігаючи за тим, як вундеркінд розрізав повітря дивовижними параболами, а наступного вечора привів із собою двох кремезних чоловіків, які, схоже, були народжені курити чорні сигари і розмовляти про гроші низькими, пристрасними голосами. Наступної суботи тулуб Горація Тарбокса вперше з’явився на гімнастичному шоу, яке проходило на території садів Коулман-стріт. І хоча аудиторія налічувала ніяк не менше п’яти тисяч осіб, Горацій не хвилювався. З дитинства він читав публікації перед публікою, тож умів опанувати себе.
— Марсіє, — весело сказав він пізніше того ж вечора, — здається, ми знайшли вихід з цієї хащі! Полсон вважає, що зможе домовитись щодо мене на іподромі, а це означає співпрацю впродовж всієї зими. Іподром, щоб ти розуміла, великий…
— Так, здається, чула про нього, — перервала його Марсія, — але я хочу дізнатися більше про той трюк, який ти виконуєш. Там немає нічого небезпечного, правда?
— Нічого, — тихо промовив Горацій. — Але якщо ти можеш вигадати приємніший спосіб піти з життя, ніж ризикувати заради тебе, то це саме те, про що я мрію....
Марсія потягнулася і міцно охопила його шию обома руками.
— Поцілуй мене, — прошепотіла вона, — і клич мене, будь ласка, «дорогеньке серденько». Я люблю, коли ти кажеш «дорогеньке серденько», а завтра дай якусь книгу для читання. Вже не Сема Пепіса, а радше щось смішне і безглузде. Мені цілий день хотілося бути чимось зайнятою — наприклад, писати листи, але …нема кому.
— Напиши мені, — сказав Горацій. — Я їх почитаю.
— Якби я тільки могла, — видихнула Марсія. — Якби я знала достатньо слів, я могла б написати тобі найдовшого любовного листа у світі — і навіть не втомилася б.
Але два місяці по тому Марсія справді дуже втомилася, і протягом кількох ночей до неї повертався занадто тривожний, стомлений на вигляд молодий спортсмен, який виходив перед натовпом іподрому. Потім було два дні, коли його місце зайняв молодик у світло-синьому замість білого й отримав дуже мало оплесків. Але за два дні Горацій з’явився знову, і ті, хто сидів близько до сцени, помітили вираз блаженства на обличчі цього молодого акробата, навіть коли він майже не дихав у повітрі під час своїх дивовижних та оригінальних розмахів плечима. Після свого виступу він поглузував з ліфтера і кинувся по сходах, перестрибуючи через п’ять сходинок — а потім дуже обережно навшпиньки увійшов до кімнати, в якій панувала тиша.
— Марсіє, — прошепотів він.
— Вітаю тебе! — Вона непомітно усміхнулася. — Горацію, я хочу, щоб ти дещо зробив. Зазирни до верхньої шухляди мого комоду. Ти там знайдеш великий стос паперу. Це начебто книга, Горацію. Я писала її останні три місяці, які провела тут, на самоті. Я б хотіла, щоб ти відніс її до того Пітера Бойса Венделла, який помістив мого листа у своїй газеті. Він міг би висловити тобі свою думку с приводу того, чи гарна книга вийшла б з цього. Я писала її так, як зазвичай розмовляю, саме так, як написала йому того листа. Це просто історія про багато речей, які зі мною трапились. Занесеш йому, Горацію?
— Так, кохана.
Він нахилився над ліжком, поклав голову на подушці біля неї і почав погладжувати її світле волосся.
— Дорога Марсіє, — прошепотів він.
— Ні, — пробурмотіла вона, — клич мене так, як я наказала, аби ти мене кликав.
— Дорогеньке серденько, — пристрасно відгукнувся він, — найдорожче, найдорожче серденько.
— Яке ім’я ми їй дамо?
Вони завмерли на мить — задоволені та сонні. Горацій тим часом міркував.
— Ми назвемо її Марсією Юм Тарбокс, — вимовив нарешті він.
— Чому Юм?
— Бо завдяки йому ми познайомилися.
— Невже? — пробурмотіла вона здивовано та сонно. — Я гадала, його звали Мун.
Її очі заплющились, і за якусь мить повільне та розмірене колихання ковдри на грудях показало, що вона спить.
Горацій навшпиньки підійшов до комода, і, відкривши верхню шухляду, виявив купу щільно списаних чорнилами сторінок. Він подивився на перший аркуш:
СТИСЛА ІСТОРІЯ САНДРИ ПЕПІС
МАРСІЯ ТАРБОКС
Він усміхнувся. Тож Семуель Пепіс зрештою справив на неї враження. Горацій перегорнув сторінку і почав читати. Його усмішка все ширшала — він читав далі. Минуло пів години, і він раптом зрозумів, що Марсія прокинулась і спостерігає за ним із ліжка.
— Любий, — прошепотіла вона.
— Що, Марсіє?
— Тобі подобається?
Горацій закашлявся.
— Здається, я зачитався. Це просто блискуче!
— Віднеси Пітеру Бойсу Венделлу. Скажи йому, що ти отримав одного разу найвищі оцінки в Принстоні, і що ти розумієшся на добрих книгах, і що ця річ унікальна.
— Гаразд, Марсіє, — лагідно промовив Горацій.
Її очі знову заплющились, і Горацій перехрестивши поцілував її в лоб, якусь мить завмер, дивлячись ніжно та зворушено, і вийшов із кімнати.
Протягом усієї ночі у нього перед очима танцювали її милі каракулі на сторінках, постійні помилки у правописі, дивна пунктуація. Він прокидався кілька разів, щоразу сповнений цілющої безпідставної симпатії до цього бажання душі Марсії висловитись. У серці Горація прокинувся якийсь безмежний жаль, і у свідомості вперше за кілька останніх місяців почали ворушитися власні напівзабуті мрії.
Він мав намір написати серію книг задля популяризації нового реалізму, як Шопенгауер популяризував песимізм та прагматизм Вільяма Джеймса.
Але життя склалося інакше. Життя хапало людей і змушувало літати по колу. Він засміявся, згадавши той стукіт у двері, просвічену тінь у Юмі, Марсію, що погрожувала поцілунком.