Цент на двох

За березнем ішов квітень. Травень приніс чудові хвилювання у парки і води Манхеттену, і вони були цьому дуже раді. Горацій, який не мав жодних стереотипів — він так і не встиг їх сформувати, — виявився для Марсії чоловіком, готовим йти на поступки, і оскільки Марсія, як його дружина, майже не мала попереднього уявлення щодо його захоплень, в них було мало сутичок і непорозумінь. Їхні думки оберталися у різних сферах. Марсія виступала у ролі його практичної помічниці, тоді як Горацій жив або у своєму улюбленому світі абстрактних ідей, або в якомусь урочистому земному поклонінні та обожнюванні своєї молодої дружини. Вона постійно його дивувала — свіжість та оригінальність її розуму, її динамічна, ясна енергія та незмінний добрий гумор.

Колеги Марсії з вечірнього шоу, де вона проявляла свої таланти, були вражені тим, з якою надзвичайною гордістю вона казала про розумові здібності свого чоловіка. Горація вони знали лише як дуже стрункого, тонкого та незрілого на вигляд юнака, який щовечора чекав на неї, щоб забрати додому.

— Горацію, — промовила колись ввечері Марсія, коли зустріла його, як завжди, об одинадцятій, — ти схожий на привида, що стоїть там напроти вуличних ліхтарів. Ти худнеш?

Він невизначено похитав головою.

— Не знаю. Мені сьогодні підняли оклад до ста тридцяти п’яти доларів, і….

— Мені все одно, — суворо відрізала Марсія. — Ти вбиваєш себе, працюючи вночі. Ти читаєш ці серйозні книги з економії….

— Економіки, — виправив Горацій.

— Гаразд… але ти читаєш їх щовечора, ще довго після того, як я засинаю. І ти стаєш таким сутулим, як був до того, як ми одружилися.

— Але, Марсіє, я повинен....

— Ні, ти нічого нікому не повинен, дорогий. Певно, я зараз візьму ситуацію в свої руки і не дозволю своєму коханому хлопцеві зіпсувати собі здоров’я та очі. До речі, треба іноді тренуватися.

— Згоден. Щоранку я ...

— О, знаю ці твої гантелі — навіть у сухотника не піднімуть температуру бодай на градус! Я маю на увазі справжні вправи. Почни відвідувати гімнастичний зал. Пам’ятаєш, ти казав мені, що колись був таким майстерним гімнастом, що тебе збиралися відправити на змагання з командою коледжу, але ти не поїхав через важливу для тебе зустріч із Гербом Спенсером?

— Мені це подобалося, — замислено відповів Горацій, — але зараз це забирало б занадто багато часу.

— Гаразд, — сказала Марсія. — Я укладаю з тобою своєрідну угоду. Ти починаєш тренуватися у гімнастичній залі, а я прочитаю одну з тих книг із коричневою палітуркою….

— «Щоденник Пепіса», ти маєш на увазі? Чому, тобі повинно сподобатися. Він дуже легко сприймається.

— О, тільки не для мене. Це буде наче перетравлення скла. Але ти говорив мені, наскільки це розширить мій світогляд. Отже, ти ходиш до зали тричі на тиждень, а я прийматиму одну велику дозу Семмі.

Горацій вагався.

— Ну…

— Давай, нумо! Ти робиш заради мене гігантські махи, а я підвищую власний культурний рівень для тебе.

Нарешті Горацій погодився, і протягом усього пекучого літа проводив три, а іноді і чотири вечори на тиждень, експериментуючи на трапеції в гімнастичній залі Шкіпера. А в серпні він зізнався Марсії, що це робить його здатним до більш плідної розумової праці протягом дня.

— «Mens sano in corpore sano», — сказав він, що з латині перекладається як «у здоровому тілі здоровий дух», але його дружина латиною не володіла.

— Не вір у це, — заперечила Марсія. — Я спробувала одного разу якісь із цих патентних ліків, і зрозуміла, що все це маячня. Краще регулярно тренуйся.

Одного вечора на початку вересня, коли Горацій збирався тренувати тіло на кільцях у майже безлюдній гімнастичній залі, до нього звернувся замислений товстун, який вже кілька вечорів за ним спостерігав — і Горацій навіть запам’ятав його.

— Скажи, друже, ти можеш зробити той трюк, який робив минулого тренування?

Горацій усміхнувся йому зверху.

— Це мій винахід, — заявив він. — І наштовхнула мене на нього четверта теорема Евкліда.

— З якого він цирку?

— Та він давно помер.

— Ну, він, мабуть, зламав собі шию, виконуючи цей трюк. Вчора ввечері я стояв тут і гадав, що ти збираєшся зламати свою.

— Мені подобається! — вигукнув Горацій і, повернувшись на трапецію, виконав трюк.

— Хіба це не вбиває вашу шию і м’язи плечей?

— Можливо, спочатку, але за тиждень я написав про нього quod erat demonstrandum.

— Хм!

Горацій ліниво розмахувався на трапеції.

— Ви коли-небудь думали зайнятися цим професійно? — спитав товстун.

— Тільки не я.

— Таке майстерне виконання трюків коштує великих грошей.

— О, ще один, — нетерпляче проголосив Горацій, і щелепа товстуна раптово знову відвисла, бо цей прометей у рожевій футболці знову кинув виклик богам та Ісааку Ньютону.

Пізніше ввечері після цієї зустрічі, повернувшись додому з роботи, Горацій знайшов Марсію дуже блідою. Вона лежала на дивані й чекала на нього.

— Сьогодні я знепритомніла двічі, — без попереднього вступу почала вона.

— Що?

— Так. Розумієш, через чотири місяці має народитися дитина. Лікар каже, що я мала б кинути танцювати принаймні два тижні тому.

Горацій сів і замислився.

— Звичайно, я радий, — нарешті промовив він, — я маю на увазі, що в нас буде дитина. Але це означає великі витрати.

— У мене в банку двісті п’ятдесят, — з надією сказала Марсія, — і плата за два тижні.

Горацій швидко підрахував.

— Включаючи мою зарплату, ми матимемо майже чотирнадцять сотень протягом наступних шести місяців.

Марсія виглядала засмученою.

— І це все? Звичайно, я можу влаштуватися десь у цьому місяці на спів, а у березні знову піти на роботу.

— Авжеж, ні! — обірвав її Горацій. — Ти залишатимешся вдома. Зараз подивимось — крім покоївки треба буде сплатити за візит лікаря та медичної сестри. Нам треба ще трохи грошей.

— Ну, — втомлено промовила Марсія, — я не знаю, звідки вони можуть взятися. Зараз це залежатиме від старої доброї голови. Плечі не працюють...

Горацій підвівся і натягнув пальто.

— Куди ти зібрався?

— У мене ідея, — відповів він. — Я зараз повернуся.

Хвилин за десять, прямуючи вулицею до гімнастичної зали Шкіпера, він безтурботно дивувався без натяку на гумор тому, що збирається робити. Як би він дивувався собі рік тому! Як би усі були здивовані! Але коли ти відкриваєш двері на стукіт самому життю, ти багато чого впускаєш до себе разом з ним.