Цент на двох

Коли вона відповіла на неминуче питання про те як вона добралася, її огорнуло відчуття теплоти. Тепер, коли з усього уособлення багатств і задоволень, яких вона прагнула, здійснився чоловічий голос через телефон, її впевненість зміцнилася. Чоловічі голоси були чоловічими голосами. Ними можна було керувати, їх можна було змусити видавати такі інтонації, які не схвалювалися розумом тих, хто їх вимовляв. Чоловічі голоси можуть бути сумними або ніжними або відчайдушними за її бажанням. Вона зраділа. М’яка глина була готова до її рук.

— Повечеряєш сьогодні зі мною? — запропонував Скотт.

«Ну, скоріше, ні», — подумала вона, нехай він мріє про неї сьогодні ввечері. — На жаль, я не зможу, — сказала вона. — Мене вже запросили на вечерю і в театр. Мені дуже шкода.

В її голосі не було жалю — це звучало лише ввічливо. Тоді, як ніби їй припала до душі щаслива думка про час і місце, коли б вона могла занести його до свого списку побачень:

— Ось що: чому б тобі не зайти до мене сьогодні вдень і не попити чаю зі мною?

Він приїде відразу. Зараз він грає у сквош, і як тільки закінчить, він приїде. Янсі повісила слухавку і зі спокійною вправністю повернулася до дзеркала, занадто напружена навіть щоб посміхнутись.

Вона з критичним схваленням розглядала свої блискучі очі й темне волосся. Потім вона дістала з валізи лавандову сукню і почала одягатися.

Вона змусила його чекати сім хвилин у вестибюлі, перш ніж вона з’явилася; потім підійшла до нього з доброзичливою ледачою посмішкою.

— Як справи? — промуркотіла вона. — Чудово бачити тебе знову. Як твоє життя? — І з довгим зітханням: — Я страшенно втомилася. Я не хвилини не сиділа на місці відтоді, як приїхала сьогодні вранці; ходила за покупками, а потім ледь не розірвалася між обідом та денним спектаклем. Я придбала усе, що бачила. Навіть не знаю, як я тепер за це все заплачу.

Вона яскраво пригадала, що коли вони вперше зустрілися, вона сказала йому, не сподіваючись на віру, наскільки вона непопулярна. Вона не могла зараз ризикувати таким зауваженням, навіть жартуючи. Він повинен думати, що вона була зайнята щохвилини кожного дня.

Вони зайняли столик і їм подавали бутерброди з оливками та чай. Він був такий гарний, подумала вона, і прекрасно одягнений. Його сірі очі з цікавістю розглядали її з-під бездоганного попелясто-русявого волосся. Їй було цікаво, як він проводить свої дні, чи сподобалася йому її сукня, про що він думає зараз.

— Як довго ти будеш тут? — запитав він.

— Ну, десь на пару тижнів. Я збираюся в Принстон на лютневий випускний вечір, а потім на домашню вечірку в окрузі Вестчестер на кілька днів. Ти не шокований тим, що я вийшла у світ так швидко? Знаєш, батько хотів би цього. Він був дуже сучасною людиною в усіх своїх діях.

Вона придумала це зауваження ще у поїзді. Вона не збиралася на домашню вечірку. Її не запросили на випускний вечір у Принстоні. Такі речі були необхідні для створення ілюзії. Все це було ілюзією.

— А потім, — продовжувала вона, посміхаючись, — двоє з моїх давніх шанувальників тут, в місті, що мені подобається.

Вона побачила, як Скотт моргнув, і вона знала, що він надав цьому значення.

— Які ти маєш плани на цю зиму? — вимагав він. — Ти повернешся на Захід?

— Ні. Розумієш, цього тижня з Індії повертається моя тітка. Вона відкриє свій будинок у Флориді, і ми залишимось там до середини березня. Потім ми підійдемо до Хот Спрінгз, а влітку, скоріше всього, — до Європи.

Це все було насправді повною вигадкою. Перший її лист до тітки, який розповів прості відомості про смерть Тома Боумена, нарешті досяг свого призначення. Тітка відповіла нотою загальноприйнятого співчуття та оголошенням, що повернеться в Америку через два роки, якщо не вирішить жити в Італії.

— Але ж ти дозволиш мені бачитись з тобою інколи, поки ти тут?, — благав Скотт після того, як почув цю дивовижну програму. — Якщо ти не можеш повечеряти зі мною сьогодні, як щодо середи — це післязавтра?

— У середу? Зараз подумаю..., — Янсі насупила чоло вдаючи глибоку задумливість. — Я думаю, що у мене призначене побачення на середу, але я не пам’ятаю точно. Як щодо того, щоб зателефонувати мені завтра, і я повідомлю тебе? Мені дуже хочеться зустрітися з тобою, але боюся, що я вже призначила комусь зустріч.

— Дуже добре, я тобі зателефоную.

— Добре — близько десяти.

— Спробуй звільнитися — в середу чи будь-коли.

— Ти знаєш: якщо я не зможу піти на вечерю з тобою в середу, я точно зможу пообідати з тобою.

— Гаразд, — погодився він. — І тоді сходимо у театр.

Вони танцювали кілька разів. Жодним словом чи знаком Янсі не видала свій найпотаємніший інтерес до нього, лише наприкінці, коли вона запропонувала йому руку для прощання.

— До побачення, Скотт.

Всього лише частину секунди — недостатньо довгу, щоб він був впевнений, що це взагалі сталося, але достатньо, щоб йому нагадати, одначе лише трохи, ту ніч на бульварі біля Міссісіпі — вона дивилася йому в очі. Потім вона швидко повернулася і поспішила геть.

Вона повечеряла в маленькій чайній за рогом. Це був економна вечеря, яка коштувала півтора долара. У неї взагалі не було жодних побачень, і зустрічей з жодним чоловіком — окрім літнього пана з колючою бородою, який зробив намагання заговорити з нею, коли вона виходила з дверей.

Сидячи наодинці в одному з шикарних кінотеатрів — розкіш, яку, як вона вважала, вона може собі дозволити — Янсі спостерігала, як Мей Мюррей кружляє чудовими уявними пейзажами, і тим часом роздумувала над тим як пройшов перший день. В ретроспективі це був явний успіх. Вона склала правильне враження як щодо свого матеріального процвітання, так і щодо свого ставлення до самого Скотта. Здавалося, найкраще уникати вечірніх побачень. Дозволити йому проводити вечори наодинці, думати про неї, уявляти її з іншими чоловіками, навіть провести кілька самотніх годин у квартирі, думаючи, наскільки може бути весело, якщо… Нехай час і її недосяжність працюють на неї.

На деякий час зацікавлена фільмом, вона підрахувала вартість квартири, в якій героїня зазнавала помилок. Вона милувалася струнким італійським столиком, який займав один бік великої їдальні й був урівноважений довгою лавою, що давала відчуття середньовічної розкоші. Вона зраділа красі одягу та хутра Мей Мюррей, її чудових капелюшків, її маленьких французьких туфель.