Цент на двох

Увійшовши в готель якраз у той момент, коли його вишукано вбрані мешканці збиралися на обід, вона вирішила, що найкраще буде вдати з себе втомлену та спокійну. Безумовно, клерки за стійкою знали вміст її гаманця. Їй навіть здалося, що хлопці-коридорні посміюються з іноземних ярликів, які вона зняла зі старої валізи батька та наклеїла на свою валізу. Ця остання думка жахнула її. Можливо ці готелі та пароплави, з такими величними назвами, вже давно вийшли у тираж!

Коли вона стояла, барабанячи пальцями по стійці, їй було цікаво, якщо їй відмовлять у поселенні, чи зможе вона зобразити ненапружену посмішку та піти геть з досить холодним виглядом, щоб обдурити двох багато вдягнених жінок, що стояли поруч. Не так вже багато часу потрібно, щоб двадцятирічна втратила всю свою впевненість. Три місяці без опори в житті залишили невитравний слід у душі Янсі.

— Двадцять чотири шістдесят два, — сказав клерк дзвінким голосом.

Її серце повернулося на місце, коли вона йшла за хлопчиком-коридорним до ліфта, тим часом кидаючи байдужі погляди на двох модно одягнених жінок, в той час, коли проходила повз них. Їхні спідниці були довгими чи короткими? Довгими, відмітила вона для себе.

Вона задумалася, на скільки можна подовжити спідницю її нового вихідного костюма.

Під час обіду її настрій покращився. Головний офіціант вклонився їй. Легке тріскотіння розмов, приглушений гул музики заспокоювали її. Вона замовила найдорожчу страву з дині, яєць некруто та артишоків і підписала номер своєї кімнати до чека, ледь поглянувши на нього, коли його поклали біля її тарілки. У своїй кімнаті вона вляглася на ліжко і відкрила телефонний довідник, намагаючись знайти своїх розсіяних по місту столичних знайомих. Але коли телефонні номери з їхніми надзвичайно гучними пре­фіксами «Плаза», «Сьоркл» та «Рейнлендер» позирнули на неї, вона почала відчувати, як холодний вітер розхитує її нестабільну впевненість. Усі ці дівчата, шкільні подруги, ті з якими вона познайомилася на літньому відпочинку, на вечірках, навіть на випускному балі у коледжі — який інтерес чи привабливість вона становила для них зараз, бідна і самотня? У них були свої кохання, свої побачення, заздалегідь заплановані на тиждень вперед веселі вечірки. Їх могло майже обурити її недоречне нагадування про себе.

Однак вона подзвонила чотирьом дівчатам. Однієї з них не було вдома, одна була у Палм-Біч, одна у Каліфорнії. Єдина дівчина, з якою вона поговорила, жвавим голосом повідомила, що вона лежить у ліжку з грипом, але обов’язково зателефонує Янсі, як тільки відчує себе досить добре, щоб мати можливість виходити на вулицю. Тоді Янсі відмовилася від дівчат. Їй доведеться створити ілюзію добробуту якимось іншим чином. Ілюзію треба створити — це було частиною її плану.

Вона подивилася на годинник і виявила, що вже третя година. Скотт Кімберлі повинен був зателефонувати або хоча б залишити якесь повідомлення. І все-таки він, мабуть, зайнятий — у клубі, невпевнено подумала вона, а може купує якісь краватки. Ймовірно, він зателефонує о четвертій.

Янсі добре розуміла, що їй треба діяти швидко. Вона розрахувала, що сто п’ятдесят доларів, якщо витрачати їх економно, забезпечать їй існування на два тижні, не більше. Відчуття невдачі, страх, що після того, як мине цей час, вона залишиться без друзів і без грошей, ще не почали турбувати її.

Це було не вперше, щоб для розваги, якогось заповітного запрошення чи з цікавості вона навмисно налаштувалася зачарувати чоловіка; але це був перший раз, коли вона складала свої плани, в той час, коли невідворотність та відчай тиснули на неї.

Одним з найсильніших її козирів завжди було відчуття, враження, яке вона створювала, що вона популярна, бажана і щаслива. Саме це вона повинна створити зараз, і, мабуть, з нічого. Скотта треба було якось переконати, що біля її ніг лежала неабияка частина Нью-Йорку.

О четвертій вона вийшла на прогулянку по Парк-авеню, де заходило сонце, а лютневий день був свіжим і пахнув весною, а високі будинки її мрії вистелили вулицю променистою білим блиском. Тут вона жила б за графіком задоволень. У цих шикарних «без-запрошення-не-входити» жіночих магазинах, вона би гаяла ранкові години, роблячи придбання за придбанням, безперервно і без усякої думки про витрати; в цих ресторанах вона обідала б опівдні в компанії з іншими модними жінками, завжди прикрашена орхідеєю, або, можливо, тримаючи в доглянутих руках карликові померанці.

А влітку — ну, вона поїде до Такседо, можливо, до бездоганного будинку, який стоїть дуже високо на фешенебельному пагорбі, звідки вона буде спускатися для відвідування світу чаювань та балів, кінських перегонів та поло. У перерві між таймами гри у поло гравці будуть збиратися навколо неї у своїх білих костюмах та шоломах, у повному захопленні, а коли вона буде щезати, покликана якоюсь новою втіхою, за нею будуть слідкувати очі багатьох заздрісних, але безсилих жінок.

Кожного літнього сезону вони, звичайно, будуть їхати за кордон. Вона почала планувати типовий рік, розподіляючи кілька місяців тут і кілька місяців там, поки вона — і Скотт Кімберлі, скоріше за все — занадто добре завчать всі ці місцини, пересуваючись разом з найменшим рухом соціального барометра від сільської місцевості до великих міст, від пальм до сосен.

У неї було понад два тижні, щоб досягти цієї мети. В емоційному екстазі рішучості вона підняла голову до найвищої з високих білих осель.

«Це буде занадто дивовижно!» — сказала вона собі.

Майже вперше в житті її слова не були занадто сильно перебільшені, щоб виразити те диво, що сяяло в її очах.

Близько п’ятої години вона поспішила назад до готелю, гарячково намагаючись дізнатись за стійкою, чи було для неї телефонне повідомлення. На її глибоке розчарування нічого не було. Через хвилину після того, як вона зайшла у свою кімнату, задзвонив телефон.

— Це Скотт Кімберлі.

З цими словами у її серці відлунням зазвучав заклик до бою.

— О, як твої справи?

Її тон означав, що вона його майже забула. Це було не холодно — це було скоріше недбало.