Страница 15 из 96
Він не відчував сорому, сказавши це — скоріше захоплення від того, що визнав це. Він знав, що нічого з того, що він може сказати чи зробити, не буде поза її розумінням; щонайменше через його бідність та практичну неможливість коли-небудь позбутися її.
Кароліна опустила погляд на наручний годинник і з тихим зойком ковзнула зі столу на ноги.
— Вже п’ята година, — скрикнула вона, — а я і не помітила. Я маю бути в «Рітц» в п’ять тридцять. Якщо поспішу, я точно встигну, можу присягнутися.
За взаємною згодою вони знову приступили до роботи. Кароліна розпочала справу, захопивши книгу про комах і відправивши її у політ, нарешті, пробивши скляну перегородку, за якою розміщувався містер Мунлайт Квіл. Власник підняв недобрий погляд, змів зі свого столу кілька шматочків скла і повернувся до праці зі своїми листами. Міс Мак-Кракен удала, що нічого не чула, і лише міс Мастерс здригнулася і трохи злякано скрикнула, перш ніж знову схилилася до над своїми паперами.
Але для Мерліна та Кароліни це не мало жодного значення. В об’єднаному буйному пориві вони кидали книжку за книжкою в усіх напрямках, поки іноді три або чотири не опинялися в повітрі відразу, стукаючи по полицях, розбиваючи скло картин на стінах, падаючи у купи порваними на підлогу. Пощастило, що жоден клієнт не зайшов у цей час, бо, безумовно, він ніколи більше б не відвідав цей магазин — шум був занадто приголомшливим, шум розбиття, розриву та виривання сторінок, перемішаний раз у раз з брязкотом скла, швидким дихання двох кидачів і переривчастими спалахами сміху, до якого обидва періодично вдавались.
У п’ять тридцять Кароліна кинула останню книгу у лампу і таким чином дала остаточний поштовх вантажу, який вона вже несла. Ослаблений атлас порвався і скинув увесь вантаж одним величезним сплеском білого і та різноманітного кольору на вже засмічену підлогу. Потім з полегшенням зітхнувши, дівчина звернулася до Мерліна і простягла руку.
— До побачення, — сказала вона просто.
— Ви вже йдете?
Він знав, що так і є. Його питання було просто хитрістю, затягуванням часу, щоб затримати її та витягнути ще на мить те сліпуче світло, яке він черпав з її присутності, щоб продовжити величезне задоволення рисами її обличчя, яке нагадувало про поцілунки й було схоже на обличчя дівчини, яку він знав ще в 1910 році. На хвилину він стиснув її ніжну руку — потім вона посміхнулася і забрала її, і, перш ніж він зміг відкрити двері, вона зробила це сама і вийшла в каламутні та зловісні сутінки. що нависли саме над Сорок сьомою вулицею.
Я б дуже хотів розказати вам, що Мерлін, побачивши, як краса ставиться до мудрості віків, зайшов у маленьку конторку містера Мунлайта Квіла, щоб назавжди розпрощатися там зі своєю роботою, вийшовши звідти на вулицю набагато більш витонченим, шляхетним і більш іронічним чоловіком. Але правда набагато буденніша.
Мерлін Грейнджер підвівся й оглянув крах книжкової крамниці — розірвані томи, порвані атласні залишки колись прекрасної багряної лампи, кристалічний розсип битого скла, який райдужним пилом лежав по всьому інтер’єру, а потім пішов у кут, де зберігалася мітла, і почав прибирати та поправляти, відновлюючи, наскільки він міг, крамницю до її колишнього стану. Він виявив, що хоча деякі книжки були мало пошкоджені, більшість з них зазнали пошкоджень різного масштабу. У деяких були відірвані палітурки, в інших вирвані сторінки, деякі були просто надірвані, що, як відомо усім необережним користувачам книг, робить книгу негідною до повернення за попередню ціну.
Однак, до шостої години він досить багато зробив, щоб відшкодувати пошкодження. Він повернув книги на їхні оригінальні місця, підмів підлогу і вкрутив нові лампочки в патрони. Сам багряний атлас був безнадійно зіпсований, і Мерлін з певним побоюванням думав, що гроші для його заміни вирахують з його зарплати. Отже, о шостій, зробивши все можливе, він продерся через вітрину, щоб опустити віконниці. Делікатно крокуючи назад, він побачив, як містер Мунлайт Квіл підіймається зі свого столу, надягає пальто і капелюха та заходить у магазин. Він загадково кивнув Мерліну і пішов до дверей. Поклавши руку на ручку двері він зупинився, обернувся, і голосом, який цікаво поєднував лють та невпевненість, промовив: «Якщо ця дівчина знову завітає сюди, скажіть їй, щоб вона поводилася пристойно».
З цим він відчинив двері, заглушивши покірне «так, сер» від Мерліна, і вийшов.
Мерлін просто стояв якусь мить, розсудливо вирішивши не хвилюватися про те, що на цю мить є лише можливим майбутнім, а потім він зайшов у заднє приміщення магазину та запропонував міс Мастерс пообідати з ним у французькому ресторані Пульпата, де все ще можна було замовити червоне вино під час обіду, попри зусилля федерального уряду. Міс Мастерс погодилася.
— Вино змушує мене почуватися трохи шокованою, — сказала вона.
Мерлін розсміявся про себе, порівнявши її з Кароліною, а точніше не порівнявши. Бо ніякого порівняння просто не могло бути.
Містер Мунлайт Квіл, не дивлячись на всю свою загадковість, екзотичність та воістину східний темперамент, був все ж рішучою людиною. І саме з рішучістю він підійшов до розв’язання проблеми свого розгромленого магазину. Якби він не зробив витрат, що дорівнювали б початковій вартості всього магазину, — крок, на який з певних приватних причин він не хотів йти, — йому було б неможливо далі продовжувати справу з «Мунлайт Квіл», як раніше. Існувало лише одне рішення. Він негайно перетворив свій заклад із книгарні, що торгувала новинками, у букіністичну книгарню. Пошкоджені книги були переоцінені і їх вартість знизилася від двадцяти п’яти до п’ятдесяти відсотків. Назві над дверима, що вилася зміїною вишивкою і колись світилася так нахабно яскраво, було дозволено потемніти й придбати невимовно розпливчастий колір старої фарби, а також, маючи сильну схильність до церемоніалу, власник навіть зайшов так далеко, що придбав дві фески з червоного фетру, — одну для себе та одну для свого помічника Мерліна Грейнджера. На додаток, він дав своїй борідці можливість відрости, допоки вона не стала нагадувати пір’я з хвоста старого горобця, і замінив свій франтуватий діловий костюм на одіяння з блискучої тканини.
Насправді протягом року після катастрофічного візиту Кароліни до книгарні, єдиною особою, що зберегла хоч якусь подобу актуальної сучасності, була Міс Мастерс. Міс Мак-Кракен пішла слідами містера Мунлайта Квіла і перетворилася у нестерпну нечупару.