Страница 12 из 96
МОЛОДИЙ ЧОЛОВІК: Який у вас голос! Яке чудове відлуння! Іноді я заплющую очі й, здається, бачу вас на далекому безлюдному острові, що кличе мене. І я поринаю до вас через прибій, чуючи, як ви кличете, стоячи там, вода простягається по обидва боки від вас…
(Мило ковзає з борту ванної й плюхається у воду. МОЛОДИЙ ЧОЛОВІК кліпає)
МОЛОДИЙ ЧОЛОВІК: Що це було? Мені здалося?
ДЖУЛІ: Так. Ви … ви дуже поетичний, чи не так?
МОЛОДИЙ ЧОЛОВІК: (замріяно) Ні. Я займаюся прозою. Я віршую лише тоді, коли мене щось зворушило.
ДЖУЛІ: (бурмочучи) Невеличке ворушіння…
МОЛОДИЙ ЧОЛОВІК: Я завжди любив поезію. Я пам’ятаю донині перший вірш, який вивчив напам’ять. Це була «Евангеліна».
ДЖУЛІ: Неправда
МОЛОДИЙ ЧОЛОВІК: Я сказав «Евангеліна»? Я мав на увазі «Кістяк в обладунках».
ДЖУЛІ: Я не особливо розумна. Але я можу згадати свій перший вірш. У ньому був один лише один куплет:
Паркер і Девіс
На паркані сиділи
Мали п’ятнадцять центів
Бо долар не заробили
МОЛОДИЙ ЧОЛОВІК: (з нетерпінням) Отже, ви полюбили літературу?
ДЖУЛІ: Якщо вона не надто стара, складна або гнітюча. Так само і з людьми. Мені вони зазвичай подобаються, якщо вони не надто старі, складні або гнітючі.
МОЛОДИЙ ЧОЛОВІК: Звичайно, я читав дуже багато. Ви сказали мені минулого вечора, що ви дуже любите Вальтера Скотта.
ДЖУЛІ: (роздумуючи) Скотта? Подивимось Так, я читала «Айвенго» та «Останній з могікан».
МОЛОДИЙ ЧОЛОВІК: Це Купер.
ДЖУЛІ: (сердито) «Айвенго» ? Ви з глузду з’їхали! Я точно знаю. Я читала.
МОЛОДИЙ ЧОЛОВІК: «Останній з могікан» — це Купер.
ДЖУЛІ: Мені байдуже! А ще мені подобається О. Генрі. Я не уявляю, як він писав усі ці історії. Більшість із них він написав у в’язниці. «Баладу Редінгської в’язниці»[3] він точно склав у в’язниці.
МОЛОДИЙ ЧОЛОВІК: (кусаючи губу) Література… література! Як багато це значить для мене!
ДЖУЛІ: Ну, як сказала Габі Деліс містеру Бергсону, з моєю зовнішністю та вашими мізками для нас немає нічого неможливого.
МОЛОДИЙ ЧОЛОВІК: (сміється) З вами, звичайно, важко налагодити стосунки. Одного дня ви така собі приємно мила, а наступного — не в настрої. Якби я не так добре зрозумів ваш темперамент…
ДЖУЛІ: (з нетерпінням) О, то ви один із цих психологів-любителів, чи не так? Розумієте людей за п’ять хвилин, а потім з розумним виглядом розповідаєте, кожен раз, коли про них згадують. Я це ненавиджу.
МОЛОДИЙ ЧОЛОВІК: Я не похваляюся, що розумію вас. Ви найзагадковіша, я це визнаю.
ДЖУЛІ: В історії лише двоє загадкових людей.
МОЛОДИЙ ЧОЛОВІК: І хто ж це?
ДЖУЛІ: Залізна Маска та той, хто каже, «ту-ту-ту», коли телефонна лінія зайнята.
МОЛОДИЙ ЧОЛОВІК: Ви загадкові. Я люблю вас. Ви красива, розумна і доброчесна, і це найрідкісніша з відомих комбінацій.
ДЖУЛІ: Ви історик. Розкажіть мені про роль ванни в історії. Я думаю, що її страшенно недооцінюють.
МОЛОДИЙ ЧОЛОВІК: Ванни… Подивимось Що ж, Агамемнона вбили у ванні. І Шарлотта Корде заколола Марата кинджалом у ванні.
ДЖУЛІ: (зітхаючи) Давня давнина! Нічого нового у світі не існує, чи не так? От лише вчора я втрапила на партитуру музичної комедії, якій не менше двадцяти років; а на обкладинці написано: «Шиммі Нормандії».
МОЛОДИЙ ЧОЛОВІК: Я не люблю ці сучасні танці. О, Лоїз, я б так хотів, вас побачити. Підійдіть до вікна.
(У водопроводі лунає гучний стук і раптом з відкритих кранів починає литися струмінь. ДЖУЛІ швидко закриває їх).
МОЛОДИЙ ЧОЛОВІК: (спантеличено) Що, заради всього святого, це було?
ДЖУЛІ: (невинно) Мені теж щось почулося.
МОЛОДИЙ ЧОЛОВІК: Це звучало як проточна вода.
ДЖУЛІ: Невже? Дивно. Власне кажучи, я наповнювала акваріум із золотими рибками.
МОЛОДИЙ ЧОЛОВІК: (все ще спантеличено) А що за дивний стукіт?
ДЖУЛІ: Одна з риб клацнула своїми золотими щелепами.
МОЛОДИЙ ЧОЛОВІК: (з раптовою рішучістю) Лоїз, я вас кохаю. Я не людина не від цього світу, і я звик рішуче…
ДЖУЛІ: (зацікавлено) О, як захопливо.
МОЛОДИЙ ЧОЛОВІК: ...рішуче рухатись вперед. Лоїс, я хочу вас.
ДЖУЛІ: (скептично) Та ну! Чого ви насправді хочете, — привернути до себе увагу всього світу і щоб він зачаровано дивився, поки ви не дасте команду «Вільно!»
МОЛОДИЙ ЧОЛОВІК: Лоїз, я… Лоїз, я…
(Він зупиняється, коли ЛОЇЗ відчиняє двері, заходить і захлопує їх за собою. Вона роздратовано дивиться на ДЖУЛІ, а потім раптом помічає молодого чоловіка за вікном)
ЛОЇЗ: (з жахом) містер Калкінс!
МОЛОДИЙ ЧОЛОВІК: (здивовано) Але ж ви сказали що вдягнені у рожево-біле!
(Кинувши на нього один відчайдушний погляд ЛОЇЗ скрикує, сплескує руками ніби капітулюючи й опускається на підлогу.)
МОЛОДИЙ ЧОЛОВІК: (у великій тривозі) О Господь милосердний! Вона знепритомніла! Я вже біжу.
(Погляд ДЖУЛІ падає на рушник, який вислизнув з млявої руки ЛОЇЗ)
ДЖУЛІ: У такому випадку я теж біжу.
(Вона кладе руки на борти ванни, щоб піднятися, і поміж глядачами виникає неясний шум, чи то шепіт, чи то приглушені зітхання. Але темінь, як у Беласко, швидко настає і закриває сцену.)
ЗАВІСА