Страница 11 из 96
ЛОЇЗ: (заперечно) Ні, не забула. Наповнюєш ванну мильною піною, а потім сідаєш на край і зісковзуєш вниз.
ДЖУЛІ: (презирливо похитуючи головою) Ні! Це лише частина правил. Ти повинна ковзати вниз, не торкаючись рукою чи ногою…
ЛОЇЗ: (нетерпляче) О, Господи! Чи не все одно? Я б дуже хотіла, щоб ми або перестали приїжджати сюди влітку, або придбали б будинок з двома ваннами.
ДЖУЛІ: Ти можеш придбати собі невеличке коритце з олова або скористатися шлангом…
ЛОЇЗ: Замовкни вже!
ДЖУЛІ: (не звертаючи уваги) Залиш рушника.
ЛОЇЗ: Що?
ДЖУЛІ: Залиш рушника, коли підеш.
ЛОЇЗ: Цього рушника?
ДЖУЛІ: (дуже мило) Так, я забула свого рушника.
ЛОЇЗ: (озираючись уперше) Ти зовсім дурепа? У тебе навіть халата нема.
ДЖУЛІ: (також оглядаюсь) Дійсно нема.
ЛОЇЗ: (з підозрою) Як ти потрапила сюди?
ДЖУЛІ: (сміється) Я, мабуть, … я, мабуть, якось прослизнула. Ну знаєш — така собі біла фігура, що прослизає по сходах, і…
ЛОЇЗ: (сварливо) Ти маленька негідниця Ти не маєш жодної гордості чи самоповаги?
ДЖУЛІ: Маю досить і того й іншого. Я думаю, що це як раз і доводить. Я дуже добре виглядала. Я насправді досить мила у своєму природному стані.
ЛОЇЗ: Ах, ти ж…
ДЖУЛІ: (думаючи вголос) Я хочу, щоб люди не носили одягу. Я здогадуюсь, я мала б народитись язичницею, або ж тубільцем, чи щось таке.
ЛОЇЗ: Ти…
ДЖУЛІ: Мені минулої ночі наснилося, що однієї неділі до церкви маленький хлопчик приніс магніт, який притягував тканину. Він постягав одяг відразу з усіх, що привело їх у жахливий стан: люди плакали, кричали без кінця, ніби вони вперше виявили свої власні шкури. Тільки я не хвилювалася, бо просто сміялася. Мені довелося збирати пожертви, тому що ніхто інший цього не міг зробити.
ЛОЇЗ: (не звертаючи увагу на цю промову) Ти хочеш сказати, що якби я не прийшла, ти б побігла назад до своєї кімнати… го… голою?
ДЖУЛІ: Au naturel — звучить набагато краще.
ЛОЇЗ: А якби у вітальні хтось був?
ДЖУЛІ: Ніколи ж ще не було до цього часу.
ЛОЇЗ: До цього часу! Кари Господні! Скільки разів…
ДЖУЛІ: До того ж зазвичай у мене є рушник.
ЛОЇЗ: (повністю приголомшено) Святі угодники! Тобі треба було відлупцювати як слід, сподіваюсь, ти все ж попадешся якось. Я сподіваюсь, що у вітальні, коли ти вийдеш, буде з десяток міністрів, а також їхні дружини та дочки.
ДЖУЛІ: У вітальні не вистачило б місця для них, — відповіла Чепурунка Кейт з Району Пралень.
ЛОЇЗ: Гаразд. Ти зробила собі ванну; ти у ній і лежи.
(ЛОЇЗ рішуче направляється до дверей.)
ДЖУЛІ: (з тривогою) Гей! Гей! Мене не хвилює халат, але мені потрібен рушник. Я не можу витиратися шматочком мила та мокрою мочалкою.
ЛОЇЗ: (вперто) я не буду потакати такому створінню. Витирайся як хочеш. Можеш покататися по підлозі, як тварини, які не носять одяг.
ДЖУЛІ: (знову задоволено) Добре. Забирайся!
ЛОЇЗ: (гордо) Ага!
(ДЖУЛІ вмикає холодну воду і пальцем спрямовує струмінь на ЛОЇЗ. ЛОЇЗ швидко виходить, гримаючи дверима за собою. ДЖУЛІ сміється і вимикає воду)
ДЖУЛІ: (співає)
Від «Ерроу» комірець він мав
Дівчинку зустрів та цілував
У вагоні, що в Санта-Фе прямував
Посмішка від «Пебеко» у неї була
Та плаття від «Люсіль» вона вдягла
Трам-пам-пам якось вони…
(Вона переходить на свист і нахиляється вперед, щоб увімкнути крани, але здригається від трьох гучних ударів у трубах. Вона замовкає на мить — а потім вона говорить у кран, ніби це телефон)
ДЖУЛІ: Алло! (Нема відповіді) Ви сантехнік? (Нема відповіді) Ви водопровідник? (Один гучний, глухий удар) Що вам треба? (Нема відповіді) Я вважаю, що ви привид. Це так? (Нема відповіді) Ну, тоді перестаньте стукати. (Вона тягнеться і вмикає кран гарячої води. Вода не тече. Тоді вона знову кричить прямо в кран). Якщо ви сантехнік — це підступ. Увімкніть негайно. (Два гучні, глухих удари) Не сперечайтесь! Мені потрібна вода… вода! Вода!
(У вікні з’являється голова молодого чоловіка — голова, прикрашена тонкими вусами та симпатичними очима. Останні намагаються розгледіти хоч щось, і хоча вони не бачать нічого, крім багатьох рибалок із сітками та великого багряного океану, вони вирішують почати говорити)
МОЛОДИЙ ЧОЛОВІК: Хтось знепритомнів?
ДЖУЛІ: (здригається і прислухається уважно) Це кішка стрибнула!
МОЛОДИЙ ЧОЛОВІК: (співчутливо) Вода не допомагає при знепритомненні.
ДЖУЛІ: Допомагає! Бо ніхто не казав про знепритомнення!
МОЛОДИЙ ЧОЛОВІК: Ви щось сказали про те, що кішка стрибнула.
ДЖУЛІ: (рішуче) Ні, не казала!
МОЛОДИЙ ЧОЛОВІК: Ну, ми можемо обговорити це пізніше. Ви готові йти? Або ви все ще відчуваєте, що якщо ми зараз підемо разом, то почнуться плітки?
ДЖУЛІ: (посміхається) Плітки! Хіба ж? Це буде більше ніж плітки — це буде справжній скандал.
МОЛОДИЙ ЧОЛОВІК: Ну, ви перебільшуєте. Ваша родина може бути дещо незадоволеною, але тим, хто не знає життя усе здається брудним. Ніхто з інших навіть не звернув би уваги, крім кількох старих жінок. Виходьте.
ДЖУЛІ: Ви не знаєте, про що просите.
МОЛОДИЙ ЧОЛОВІК: Ви думаєте, що за нами стежить натовп?
ДЖУЛІ: Натовп? Буде спеціальний, броньований потяг з вагоном-рестораном, що курсуватиме з Нью-Йорка щогодини.
МОЛОДИЙ ЧОЛОВІК: Скажіть, ви прибираєте будинок?
ДЖУЛІ: Чому ви так думаєте?
МОЛОДИЙ ЧОЛОВІК: Я бачу, що на стінах немає картин.
ДЖУЛІ: Ну у цій кімнаті ніколи не було жодних картин.
МОЛОДИЙ ЧОЛОВІК: Дивно. Я ніколи не чув про кімнату без картин, гобеленів декоративних панелей чи чогось такого іншого.
ДЖУЛІ: Та тут і меблів немає.
МОЛОДИЙ ЧОЛОВІК: Який дивний будинок!
ДЖУЛІ: Це залежить від кута зору, з якого ви дивитесь.
МОЛОДИЙ ЧОЛОВІК: (сентиментально) Так приємно отак з вами розмовляти, коли ви являєте собою лише голос. Я радий, що не бачу вас.
ДЖУЛІ: (вдячно) І я рада.
МОЛОДИЙ ЧОЛОВІК: Якого кольору ваш одяг?
ДЖУЛІ: (після критичного огляду своїх плечей) Ну, скажімо так, це такий собі рожево-білий колір.
МОЛОДИЙ ЧОЛОВІК: Він вам пасує?
ДЖУЛІ: Дуже. Я… я вже давно його ношу. І звикла до нього.
МОЛОДИЙ ЧОЛОВІК: Я думав, ви ненавидите старий одяг.
ДЖУЛІ: Так, але це подарунок на день народження, і я начебто мушу його носити.
МОЛОДИЙ ЧОЛОВІК: рожево-білий. Закладаюся, що це божественно. Він стильний?
ДЖУЛІ: Досить. Це дуже проста, стандартна модель.