Страница 71 из 87
Та через хвилину Джонквіл гірко заплакала, він знову сів на диванчик і пригорнув її. Тепер він заспокоював її, притягнув її голову до себе на плече, шепотів їй такі знайомі теплі фрази, і вона мало-помалу заспокоювалася, лиш інколи тремтіла в його обіймах. Вони просиділи так понад годину, допоки вечірні акорди роялю не вибили останні звуки за вікном. Джордж більш не рухався, не думав, не сподівався, заколисаний німим передчуттям катастрофи. Годинник буде цокати, проб’є одинадцяту, потім дванадцяту, і потім місіс Кері турботливо покличе їх, перегнувшись через балюстраду, — а далі він бачив лише «завтра» та «відчай».