Страница 65 из 87
V
Наступний тиждень для Вероніки був відкриттям. З відчуттям того, що люди дійсно насолоджуються її виглядом, дійсно її слухають, прийшло відчуття самовпевненості. Звісно, на початку вона припустилася деяких помилок. Наприклад, дівчина зовсім не знала, що Дрейкот Дейо готується прийняти сан священика; вона не усвідомлювала, що він запросив її на танець, бо вважав Вероніку тихою, цнотливою дівчиною. Якби ж вона це зрозуміла, то не зустріла б його зі словами: «Вітаю вас, вбивце юних сердець», не стала б потім годувати історією про ванну: «Влітку я докладаю значної сили, аби вправитися зі своїм волоссям; воно таке густе, тож спочатку я роблю зачіску, пудрю обличчя й одягаю капелюха; уже потім я приймаю ванну й, нарешті, одягаюся. Як гадаєш, непогано продумано?»
Хоча Дрейкот зараз і роздумував над питанням хрещення шляхом занурення й міг би вловити тут якийсь зв’язок, доводиться зізнатися, що він не побачив тут нічого спільного. Він вважав, що розмови про жіноче купання — гріховні, і прочитав Вероніці лекцію про падіння сучасних моральних підвалин.
Якщо не зважати на цю незначну поразку, на рахунку Вероніки переважали численні перемоги. Малюк Отіс Ормонд докладав зусиль, аби відмовитися від подорожі на Схід, і тепер всюди супроводжував Вероніку зі щиросердно собачою відданістю на потіху його друзям і на злість Д. Ріса Стоддарда, візити котрого він не раз занапастив своїми ніжними до огиди поглядами, якими поїдав Вероніку. Малюк навіть розповів їй історію про ломаку й дамську кімнату, аби довести їй те, як жахливо він в ній помилявся і як кожен її спочатку засуджував. Вероніка лише розсміялася над цією витівкою, проте серце в неї забилося частіше.
Із всіх її історій найбільшою популярністю й схваленням користувалася розповідь про відрізане волосся.
— Ох, Вероніко, а коли ви обріжете волосся?
— Швидше за все, післязавтра, — сміялася вона у відповідь. Прийдете подивитися? Я розраховую на вас, ви це знаєте.
— Чи прийдемо? Ще б пак! Тільки покваптеся!
І Вероніка, наміри якої були чистої води вигадкою, знову хихикала у відповідь.
— Незабаром. Ви будете здивовані.
Та, мабуть, найбільший тріумф ознаменував сірий автомобіль цього гіперкритика Воррена Макінтайра, що вічно стояв біля будинку Харві. Коли Воррен вперше попросив покликати не Марджері, а Вероніку, прислуга й вухам своїм не повірила, а вже через тиждень вона розповіла кухарці, що міс Вероніка відбила першого кавалера міс Марджері.
Так воно й було. Можливо, усе почалося з того, що Воррен хотів викликати в Марджері ревнощі; можливо, у словах Вероніки він відчув такі знайомі й ледь вловимі відголоси думок Марджері; а, можливо, свою роль відіграло як перше, так і друге, та дійсно, була ще між ними якась щира симпатія. Та в будь-якому разі, колективне мислення молодшого покоління вже через тиждень прийшло до висновку, що найщиріший прихильник Марджері рішуче перемкнувся на її кузину й безперечно упадає за нею. Усіх цікавило, як на це відреагує Марджері. Воррен дзвонив Вероніці двічі на день, надсилав їй листи, їх часто бачили разом у його родстері, де ті впивалися таким складним питанням про серйозність його намірів.
Коли Марджері піддражнювали, вона лише сміялася у відповідь. Вона казала, що лише радіє, що Воррен знайшов ту, хто дійсно його цінує. Тож молоде покоління сміялося теж і гадало собі, що Марджері це хвилює мало, і на тому всі зійшлися.
За три дні до від’їзду Вероніка, якось після обіду, очікувала на Воррена в холі: вони домовилися їхати на гру в бридж. Вона перебувала в якомусь блаженному настрої, і коли Марджері, яка також збиралася на цю гру, опинилася поруч і якимись недбалими рухами почала опоряджати капелюшок, Вероніка, зовсім не очікуючи сварок, пережила напад суперниці. Марджері холоднокровно розправилася з нею трьома фразами.
— Раджу тобі викинути Воррена з голови, — байдужим тоном мовила вона.
— Що? — Вероніка ніби оторопіла.
— Раджу тобі зупинитися, роблячи з себе посміховисько. Воррена ти не цікавиш взагалі.
Якусь хвилю вони напружено розглядали одна одну — Марджері — зневажливо, віддалено; в очах Вероніки читалося заціпеніння в суміші зі злістю та страхом. Та тут перед будинком зупинилися два автомобілі, почулися гучні сигнали. Обидві слабко вигукнули й, обернувшись, дружно поквапилися до виходу.
Поки йшла гра, Вероніка всіма зусиллями намагалася побороти тривогу, що наростала. Вона образила Марджері, цього сфінкса сфінксів. З найщирішими та найневиннішими намірами, що тільки існують на світі, вона викрала власність Марджері. Раптом вона відчула себе жахливо винною перед нею. Після бриджу, коли всі дружно сіли колом і розмова стала спільною, різко здійнявся шторм. Його ненавмисно спричинив малюк Отіс.
— Отісе, ти коли повертаєшся в дитячий садочок? — запитав хтось.
— Я? Тоді, коли Вероніка відріже своє волосся.
— Тоді знай, що твоя освіта на цьому закінчена, — швидко сказала Марджері. — Це ж чистої води вигадка. Я думала, ви давно це зрозуміли.
— Це правда? — запитав Отіс, зневажливо глянувши на Вероніку.
У тої спалахнули вуха, бо вона намагалася дати відсіч, вигадуючи щось провокативне. Та як на зло нічого не приходило до голови, бо різкий напад її повністю паралізував.
— На світі багато блефу, — доволі миролюбно продовжувала Марджері, — і, гадаю, що ти надто молодий, аби це розуміти, Отісе.
— Що ж, — сказав Отіс, — можливо. Та Вероніці, з її фразочками...
— Справді? — позіхнула Марджері. — І які ж з її останніх красномовних дотепів готові ви назвати?
Ніхто, здається, не міг пригадати. І справді, після того, як вона засмакувала прихильника однієї із муз, Вероніка нічого такого цікавого не говорила.
— Це справді обман? — запитала з цікавістю Роберта.
Вероніка вагалася. Вона розуміла, що їй, безумовно, треба сказати щось дотепне, проте погляд кузини, від якого кров холола в жилах, цілком розфокусував її думки.
— Не знаю, — ухилилася вона від відповіді.
— Що, пуп розв’яжеться? — запитала Марджері. — Зізнайся!
Вероніка помітила, як Воррен перестав бринькати на укулеле й допитливо дивився на неї.
— Та не знаю я! — вперто повторила вона. Її щоки горіли.
— Зізнайся! — знову вимагала Марджері.
— Не відступай, Вероніко, — під’юджував її Отіс.
Покажи Марджері своє місце, хай не вистрибує.
Вероніка розглядалася, їй здавалося, що від погляду Воррена не втекти.