Страница 55 из 87
Старий, охоплений тремтінням, зітхнув. Він намагався — й одночасно боявся — перейти до свого прохання. Здається, справа стосувалася страхування. У нього був поліс на десять тисяч доларів, він напозичав грошей на цю суму, а тепер міг її втратити, якщо своєчасно не внесе в касу чотириста п’ятдесят доларів. Разом із донькою їхня сума становила сімдесят п’ять доларів. У них не було друзів, — він про це вже говорив, — і гроші їм дістати неможливо...
Мейзер більше не міг терпіти цієї жалісливої історії. Гроші дати він не міг, але, зрештою, у його силах було бажання позбавити старого чоловіка від принизливої агонії випрошування цих грошей.
— Вибачте, містере Лейсі, — перервав він так ввічливо, наскільки можливо, — та я не зможу позичити вам грошей.
— Ні? — старий, кліпаючи, дивився на нього вицвілими очима, погляд яких, здавалося, перебував за межами будь-якого сум’яття, за межами всіх людських емоцій — окрім хіба що безперервної тривоги.
Лише напіввідкритий рот ледь змінив вираз його обличчя. Мейзер знову рішуче зосередився на промокальному папері.
— Через кілька місяців у нас буде немовля, і я накопичую гроші для цього. Стосовно моєї жінки чи майбутньої дитини саме зараз було б нечесно брати ці гроші.
Його голос перетворився на якесь бурмотіння. Він усвідомив, що вже говорить якісь заяложені речі, що бізнес йде погано, причому говорить про це з огидною легкістю.
У містера Лейзі не було аргументів. Він встав без видимих знаків розчарування. Лише руки його тремтіли, і це хвилювало Мейзера. Старий почав вибачатися — він шкодував про те, що потурбував його в таку складну годину. Можливо, він щось вигадає... Він просто подумав, що коли справи в містера Мейзера йдуть добре, то чому б не прийти до нього, він же ж — син його давнього товариша.
Коли він виходив з кабінету, то не міг відкрити дверну ручку. Місіс Кленсі допомогла йому. Він, човгаючи й згорбившись, пішов коридором, усе ще кліпаючи своїми вицвілими очима й усе ще з напіввідкритим ротом.
Джим Мейзер стояв біля свого столу, закривши обличчя рукою й втягнувши голову в плечі, ніби йому раптом стало холодно. Та о п’ятій годині вечора стояла така спека, як опівдні на тропіках.