Страница 54 из 87
III
Протягом наступних трьох місяців Мейзер змінив свої звичні погляди на життя. Його минуле життя було незвичайно щасливим. Ці тертя між людиною й людиною, людиною й суспільством, що накладають на більшість панцир цинізму, невихованості й сварок, в їхньому житті відбувалися не часто. Раніше він ніколи не думав про те, що його імунітет теж має свою ціну, та тепер він бачив, що тут і там, зрештою — всюди, він поступався дорогою, аби уникнути ворожнечі, суперечок й навіть простих питань.
Наприклад, він позичив знайомим велику суму грошей — приблизно тринадцять сотень доларів, а тепер він у новому світі усвідомив, що вони до нього не повернуться. Суворий жіночий розум Жаклін усвідомив це вже давно. Лише тепер, завдяки жінці, на його рахунку в банку з’явилися гроші, і він почав сумувати за своїми кредитами.
Він також зрозумів, наскільки правдивими були її звинувачення про його поблажливість — трішки він давав цим, трішки — тим; загальна сума, потрачені час та енергія були винятково помітними. Йому подобалося допомагати людям. Він відчував себе прекрасно, коли про нього добре думали, та зараз він роздумував над тим, чи не корився він таким чином своєму чванству. Підозрюючи це, він як завжди був несправедливим до себе. Правдою було те, що Мейзер був справжнім безнадійним романтиком!
Він вирішив, що такі ж витрати втомлювали його до вечора, знижували ефективність його роботи й робили меншою опорою для Жаклін, котра з кожним місяцем ставала все більшою й втомленішою, а всі довгі літні вечори проводила на затіненій веранді в очікуванні його кроків.
Аби не зійти з нового шляху, Мейзер відмовився від багатьох речей — серед них була й посада президента асоціації випускників коледжу. Він позбавився й іншої, менш цінної роботи. Коли його робили учасником якогось комітету, усі інші претенденти за традицією одразу ж обирали його представником, а самі розсіювалися десь на темному фоні, де їх було не зовсім просто відшукати. Зараз він із цим порвав. Також він уникав тих, хто мав звичку просити про різні послуги — він не зважав на ті сміливі, сповнені жаги й мольби погляди, що так взивали до нього в клубі.
Зміни в ньому відбувалися повільно. Він не був настільки наївним — завдяки іншим обставинам відмова Дрейка позичити йому грошей не надто б його ошелешила. Якби йому розказали про це як про веселий випадок, що стався з кимось іншим, він, мабуть, і не задумався б про це. Проте все відбулося так несподівано, та ще й нашарувалося на аналогічну ситуацію, про яку він довго роздумував — так що нестяма додала цій історії сили й великого значення.
Настала середина серпня; усю неділю трималася задушлива спека, ніби в печі. Фіранки на широко розчинених вікнах його кабінету ледь-ледь здійнялися за цілий день та нагадували лежачі вітрила, котрі прикривали гарячі віконні сітки. Мейзер хвилювався — Жаклін перевтомилася, тому в неї почався нестерпний головний біль, та й бізнес, здавалося йому, дійшов до якоїсь невидимої межі. Весь ранок він був таким дратівливим, що навіть місіс Кленсі час від часу поглядала на нього з підозрою. Він одразу ж вибачився, несподівано пошкодувавши про це. Незважаючи на спеку, він сумлінно працював — то що ж їй потрібно?
У цю хвилю місіс Кленсі з’явилася біля дверей його кабінету, і він, ледь нахмурившись, глянув на неї.
— До вас містер Едвард Лейсі.
— Гаразд, — байдужим тоном мовив він. Старий Лейсі — він був із ним трохи знайомий. Жалюгідна фігура: блискучий старт у вісімдесятих, а зараз — один із міських невдах. Він не міг уявити, навіщо завітав Лейсі — ну, хіба що про щось попросити.
— Доброго вечора, містере Мейзере.
На порозі стояв невисокий, невеселий сивоволосий чоловік. Мейзер встав і ввічливо з ним привітався.
— Ви зайняті, містере Мейзере?
— Та, не дуже, — він ледь наголосив на прислівникові.
Містер Лейзі сів, явно соромлячись. Він не відпускав свого капелюха з рук і почав говорити, міцно вчепившись у нього.
— Містере Мейзере, якщо у вас знайдеться бодай п’ять вільних хвилин, я дещо вам розкажу... Розумієте, мені просто необхідно з вами про це поговорити.
Мейзер кивнув. Його чуття йому підказувало, що зараз його будуть про щось просити, проте він втомився, і з якоюсь байдужістю опустив підборіддя на руки, вітаючи будь-яке перенесення своєї уваги від негайних турбот.
— Розумієте, — продовжив містер Лейсі, а Мейзер помітив, що пальці, які гнули краї капелюха, — тремтять, — колись давно, у вісімдесят четвертому, ми з вашим батьком були добрими товаришами. Ви, мабуть, якось чули від нього про мене.
Мейзер кивнув.
— Мені навіть випала честь нести його труну. Якось ми були дуже... дуже близькими. Саме тому я й прийшов до вас зараз. Ще ніколи в моєму житті мені не доводилося так до когось ходити, як сьогодні до вас, містере Мейзере — ходити до незнайомця. Та з часом друзі помирають, переїжджають чи які-небудь життєві обставини їх розлучають. Діти помирають теж, якщо вам не пощастить відійти у вічність першим, — і ось так в одну прекрасну днину ви залишаєтеся в повній самотині, і у вас немає жодного друга. Ви опиняєтеся в ізоляції, — він ледь помітно всміхнувся. Його руки тепер тремтіли сильно. — Якось, майже сорок років тому до мене прийшов твій батько й попросив у мене тисячу доларів. Я був на кілька років старшим від нього й знав його небагато, проте про нього в мене склалася хороша думка. У ті дні це були великі гроші, а гарантій у нього не було жодних, — у нього не було нічого, окрім плану в голові, — та мені сподобався той ентузіазм, що так горів у його очах, — ви вибачайте, коли я скажу, що ви дійсно дуже схожі, — тож я дав йому ті гроші без жодних гарантій.
Містер Лейсі зробив паузу.
— Без гарантій, — повторив він. — Тоді я міг собі це дозволити. Я нічого не втратив. Не пройшло й року, як він віддав борг, та ще й шість відсотків зверху.
Мейзер дивився вниз, на промокальний папір, креслячи серію трикутників своїм олівцем. Він знав, до чого це все наближається, і його мускули напружилися — він збирався зі силами для відмови, яку зараз повинен промовити вголос.
— Я тепер старий чоловік, містере Мейзере, — продовжував скрипучий голос. — Я зробив помилку. Я — невдаха, та зараз мова не про це. У мене є донька, ще незаміжня і живе зі мною. Вона працює стенографісткою й завжди до мене ставиться з повагою. Ми живемо разом на Селбі-авеню — у нас там квартирка, доволі миловидна квартирка.