Страница 51 из 87
Ледь стримуючи викрики, Жаклін встала на ноги, з наполегливою різкістю заледве прослизнула повз м’ясисті коліна й, почервонівши від гніву, рушила до кінця вагону. Там вона схопила поручень, а за нею відразу ж пішов її чоловік у стані довірливої тривоги.
Вони не обмінялися й словом і стояли мовчки один біля одного протягом останніх десяти хвилин їзди, тоді як купка чоловіків, що сиділа навпроти них, шурхотіла своїми газетами й захоплено розглядала сторінки карикатур, ні на секунду не відриваючи погляду від паперу.
Тільки-но вони вийшли з трамваю, Жаклін несамовито вибухнула.
— Ти — найбільший дурень! — кричала вона в нестямі. — Ти що, не бачив тієї жахливої жінки, якій поступився місцем? Чи можна було б хоч раз подумати про мене, а не про кожну товсту й самовпевнену першу-ліпшу пралю?
— Та звідки ж міг я знати?
Та Жаклін ще ніколи так на нього не злилася — злитися на нього зазвичай було просто неможливо.
— Хіба ти не бачив, що жоден із тих чоловіків не поступився мені місцем? Авжеж, ні. І я ще дивуюся, чому ти був такий втомлений, аби вийти зі мною погуляти минулого понеділка. Ти, мабуть, поступився комусь місцем — комусь жахливому, якійсь польській пралі, яка сильна, як бик, й обожнює стояти на ногах!
Вони йшли вздовж сльотавої вулички й, не дивлячись, постійно вступали в калабані. Збентежений і розчарований, Мейзер навіть не зміг вибачитися чи сказати й слова, захищаючи себе.
Жаклін змовкла й потім, із цікавим вогником в очах, повернулася до нього. Слова, які вона підібрала для опису підсумку тієї ситуації були, мабуть, найнесправедливішими за всі, що він коли-небудь чув за все своє життя.
— Твоя проблема, Джиме, і причина того, що ти такий «простак» — це твої життєві принципи, що варті студента- першокурсника! Бачиш чи ні, а ти — професійний «відмінник».